Церковний живопис Слобожанщини середини XIX-початку ХХ століття: іконографія, стилістика, техніко-технологічні особливості - Автореферат

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ДИЗАЙНУ І МИСТЕЦТВРоботу виконано у Харківській державній академії дизайну і мистецтв Науковий керівник: кандидат мистецтвознавства, доцент Рибалко Світлана Борисівна Харківська державна академія дизайну і мистецтв, професор кафедри історії і теорії мистецтва Василя Стефаника, завідувач кафедрою теорії та історії мистецтв кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник Захист відбудеться "12" лютого 2010 р. о 13-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.109.01 при Харківській державній академії дизайну і мистецтв за адресою: 61002, м. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківської державної академії дизайну і мистецтв за адресою: 61002, м.Здобуття Україною незалежності зумовило переосмислення національної історії мистецтва, в якому простежується зростання інтересу до її регіональних проявів і, зокрема, до традицій церковного мистецтва в різних регіонах країни. Між тим Слобожанщина посідала гідне місце в церковній художній культурі України завдяки існуючим тут освітнім центрам, таким як Харківський колегіум у XVIII ст., іконописним майстерням у сл. У XIX - на початку ХХ ст. завдяки поєднанню західних та східних іконографічних джерел складається своя оригінальна іконографічна традиція, дослідження якої є необхідним для осмислення загальної історії іконопису. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації кафедри історії і теорії мистецтва Харківської державної академії дизайну і мистецтв, а також відповідно до держбюджетної програми досліджень "Традиційне мистецтво Сходу і Заходу в культурному просторі України: від середньовіччя до сучасності" (затверджено рішенням Вченої ради ХДАДМ, протокол № 2 від 21.11.08 і Наказом МОН України, протокол № 1043 від 17.11.08, державний реєстраційний номер 0109U003031). Хронологічно дослідження охоплює період від середини ХІХ до початку ХХ ст., територіально - кордони Слобідських полків (до 1765 р.), що відповідає історичним кордонам Слобідської України, як єдиного етнокультурного регіону. іконописний храмовий стінопис іконостасРозділ І "Живописне вбрання храмів Слобідської України середини XIX - початку XX століття: історіографія, джерельна база та методи дослідження" містить аналіз літератури з обраної проблеми, інформацію про джерельну базу та характеристику методів дослідження. "Церковне мистецтво Слобідської України як предмет наукового вивчення" викладено головні етапи розвитку досліджень. Четвертий етап (після 1991 р. й до сьогодні) характеризується пожвавленням інтересу до іконографії та іконології, що знайшло відображення у публікаціях, присвячених церковному мистецтву України в цілому та Слобожанщини зокрема. Друга група джерел зібрана в результаті експедицій по храмах Харківської, Сумської, Луганської, Донецької, Білгородської й Курської областей, де можна спостерігати ікони в автентичному середовищі, у сусідстві з розписами та у контексті іконографічних програм іконостасів. Для виявлення техніко-технологічних характеристик ікон та монументальних розписів Слобідської України була використана певна література з техніки та технології, реставрації станкового та монументального живопису."Іконографічні програми іконостасів Слобожанщини" показано, що вперше після епохи бароко поширюється високий іконостас, основою якого стає схема розташування рядів іконостасів XVII-XVIII ст. Дослідження показало, що низькі вівтарні перегороди (від одного до трьох рядів) набули більшого поширення та виконувалися місцевими майстрами. В центрі такого ряду розташовувалася не деісісна композиція, а ікона свята. Іноді майстри не включали до іконостасу деісісного чину, а розміщали пророчий ряд з іконою свята в центрі. У досліджуваний період замість деісісного чину головним рядом слобожанського іконостасу стає святковий, що мав особливу структуру, в центрі якої розміщалася перенесена з місцевого ряду ікона Таємної Вечері.Третій період (1917 - 1991) відзначається зниженням інтенсивності досліджень та відновленням інтересу до ікони в 1960-і рр. Разом з тим дослідження сакрального мистецтва Слобожанщини на всіх етапах розвитку обмежується кінцем XVIII - початком ХІХ ст., залишаючи іконографію церковного мистецтва Слобідської України другої половини ХІХ ст. поза науковим дискурсом. Борисівські іконописці писали ікони двох видів - "личкові" (підокладні) і "красочні", зразками для яких служили олеографічні та лубочні картинки, літографії з книг і журналів. Важливо відзначити, що чугуївській іконопис мав старообрядницькі корені, що відбилося на іконографії деяких ікон ("Воскресіння", ікони-ставротеки). Шанування деяких ікон на Слобожанщині мало локальний характер, що відображалося в сюжетному колі окремих шкіл.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ