Цензура в публічних бібліотеках України: сутність та форми прояву (1917-1939 роки) - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Робота виконана на кафедрі бібліотекознавства та інформаційних ресурсів Київського національного університету культури і мистецтв Міністерства культури і туризму України, м. Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор член-кореспондент НАН України Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра архівознавства та спеціальних галузей історичної науки З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв за адресою: 01601, м.Вивчення історії українських бібліотек доби тоталітаризму нерозривно повязане з дослідженням радянської цензури, що складала основу державної бібліотечної політики, спрямованої на знищення значної кількості книжок та їх авторів, сприяла утворенню сумновідомих “спецхранів”, в яких містилась інформація, вилучена із загального, наукового та культурного обігу кількох поколінь українців, призводила до формування заідеологізованих бібліотечних фондів, інформаційно забезпечувала насильницьку політику радянської влади, сприяла масовим репресіям серед бібліотечних працівників. Особливи й інтерес становить виявлення видів та форм прояву цензури при формуванні книжкових фондів, при розгляді інформації як обєкту цензури, а також при обслуговуванні користувачів, проведенні класових та етнічних “чисток“ серед бібліотекарів у найпоширенішій мережі публічних бібліотек, що здійснювали інформаційно-бібліотечне забезпечення всіх верств населення. В умовах формування громадянського суспільства, забезпечення доступу до світових інформаційних ресурсів, проблема вивчення цензури у вітчизняних публічних бібліотеках набуває актуальності, оскільки аналіз змісту, і засобів, а також наслідків української радянської бібліотечної цензури сприятиме якісно новому рівню знань про історію бібліотечної справи. Наукове вивчення історії радянської цензури в Україні розпочалося лише наприкінці ХХ століття, коли були відкриті “спецхрани” бібліотек та архівів, що дозволило ввести до наукового обігу численні документи і матеріали, які впродовж тривалого часу через ідеологічні і політичні заборони не були доступними для дослідників. Для їх реалізації використовувались загальнонаукові методи: типологізації та класифікації (при характеристиці джерел), ретроспективний (для виявлення сутності цензури в бібліотеках в різні історичні періоди), порівняльний (для виокремлення особливостей запровадження цензури в публічних бібліотеках України на початковому та кінцевому етапах дослідження), аналітичний (для виявлення причин та наслідків запровадження цензури в публічних бібліотеках), а також аналізу, синтезу, індукцуії і дедукції; загальноісторичні методи-історико-генетичний, історико-порівняльний, конкретно-історичний, проблемно-хронологічний, що дозволили провести всебічний науковий аналіз проблеми.Білокінь дослідив радянську цензурну політику та механізми масового терору в Україні, розглянув методи політико-ідеологічного контролю за діяльністю книжкових магазинів та бібліотек різних типів і видів, за знищенням „ідейно-сумнівної” літератури, внесеної до новоутворюваних Головлітом „Зведених списків літератури, що підлягала вилученню з продажу, бібліотек та учбових закладів”, які включали переважно твори репресованих радянською владою авторів. Він також показав діяльність Головліту УРСР по вилученню так званої ідеологічно шкідливої літератури з публічних бібліотек, виявив списки, складені для масових „чисток” фондів публічних бібліотеках, куди було включено навіть казку Ш. Про запровадження цензури в бібліотечну справу України перших років радянської влади, яке відбувалось методами націоналізації, реквізиції та конфіскації приміщень бібліотек та їх фондів, застосування ”чисток” фондів та кваліфікованих бібліотекарів, знищення бібліотек українських громадських організацій “Дитяча хата” та “Просвіта”, ліквідації демократичних засад, що існували в бібліотечному будівництві доби української революції (1917-1920), йдеться в дослідженні Т. Ківшар. Джерельну базу дослідження становили, насамперед, архівні документи з фондів Центрального державного архіву вищих органів державної влади та управління України (ЦДАВОУ) Важливим став Ф.166 (Народний комісаріат освіти України) та Ф.177 (Головліт та Всеукраїнське державне видавництво України), документи яких уможливили відтворення основних напрямів радянської цензурної політики у бібліотечній справі та вивчення сутності, змісту та форм прояву цензури у публічних бібліотеках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ