Центральна рада - Доклад

У ніч з 24 на 25 жовтня 1917 року в Петрограді перемогло збройне повстання очолюване більшовиками.Зокрема, 25 листопада 1917 року було схвалено закон про утримання Центральноі Ради за державний кошт, 16 квітня 1918 року - закон про недоторканність членів Центральноі Ради, тобто вони користувались такими ж правами, як i «класичний» парламент. Уже після утворення УНР укрінський уряд пережив чимало криз, зумовленних різними факторами, i в результаті за часів Центральноі Ради його склад мав такий вигляд: голова міністрів - Голубович (укр. с.-р.); міністри: внутрішніх справ - Ткаченко (укр. с.-д.); військових i морських справ - Жуковський (укр. с.-р.); судових - Шелухін (укр. с.-ф.); земельних - Ковалевський (укр. с.-р.); харчових - Коліух (укр. с.-д.); праці - Михайлів (укр. с.-д.); пошт i телеграфів - Сидоренко (с. сам.); залізничних шляхів - Сокович (укр. с.-р.); фінансів - Препелиця (укр. с.-р.); просвіти - Прокопович (с.-ф.); торгівлі й проимислу - Фещенко-Чопровський (с.-ф.); державний секретар закордонних справ - Любинський (укр. с.-р.); державний контролер - Лотоцький (с.-ф.). В результаті сталося так, що Центральна Рада як законодавчий орган i Генеральний Секретаріат як орган виконавчий займалися одними й тими ж самими питаннями, по яких приймались то постанови, то закони. Центральна Рада все ж таки зробила важливий крок в напрямі формування державного механізму, ухваливши 25 листопада 1917р. закон про порядок видання нових законів, відповідно до якого залишалося «в силі доприйдучих змін законодавчим порядком усі державні уряди й установи, які зоставадлися на територіі Украінськоі Народноі Республіки по день 7 листопада 1917р.». Спочатку, іі листопада 1917 року Центральна Рада ухвалила його перший розділ, що складався з 10 глав: «Загальні статті» (у ній, зокрема, наводився перелік «виборчих округ»), «Про виборче право» (відповідно до статті 3 «право участі в виборах до Установчих зборів УНР мають громадяни Російськоі республіки обох полів, котрим до дня виборів вийде 20 років», позбавлялися ж виборчих прав «засуджені правосильними судовими вироками», «невиплатні боржники, признані правосильною судовою установою зловмисними банкротами», «служащій у в1йську, що самовільно покинули військо», а також «члени роду, що царював в Росіі»), «Про установи, котрі відають проведенням виборів до Украінських Установчих Зборів» (ці функці належали «головній, окружним, повітовим і городським комісіям по справах виборів до Украінських Установчих зборів та дільничним виборчим комісіям» (головній комісіі, яка обиралася Центральною Радою у складі 16 осіб, доручалося, зокрема, «Загальне пильнування ходу виборів і обмірковування засобів необхідних для іх прискорення», а також «вироблення і видання загальних інструкцій і постанов на доповнення чи розвиток цього закону та інструкцій про Його здійснення»), «Про виборчі списки», «Про кандидатські списки», «Про подавання і подрахунов виборчих карток», «Про встановлення результату виборів»(в основу покладалася пропорційна система), «Про порядок вступлення на місце членів, які виступають з Украінських Установчих зборів», «Про забезпечення вільності і правильності виборів» (цей закон прямо встановлював систему покарань за ті, чи інші порушення - наприклад, «винуватий в самовільнім здійманні, розірванні, закритті або зміненні привселюдно виставлених виборчих відозв, оповісток або списків, які виходять від груп виборців», карався арештом на строк до 1-го місяця або штрафом до 100крб.), «Про трати на вибори до Украінських Установчих Зборів».