Двоєдина особливість, яка притаманна уявленням про справедливість. Окреслення природи філософської культури, яка характеризується діалогічним онтологізмом. Дослідження креативного потенціалу культури на прикладі здобутків художника XX ст. М.К. Ешера.
При низкой оригинальности работы "Труднощі перекладу: до питання про соціокультурну зумовленість уявлень про справедливість", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУ: ДО ПИТАННЯ ПРО СОЦІОКУЛЬТУРНУ ЗУМОВЛЕНІСТЬ УЯВЛЕНЬ ПРО СПРАВЕДЛИВІСТЬУявленням про справедливість притаманна двоєдина особливість: з одного боку, вони володіють високим рівнем значущості для всіх суспільств та історичних періодів, з іншого боку, соціокультурні середовища інколи істотно відрізняються своїм баченням змістовних ієрархій справедливості. На відміну від цивілізації, культура практично не може вичерпатись, «вигоріти», вичерпати свої ресурси: навіть якщо з якихось причин культура гине (здебільшого в результаті зовнішнього впливу і геополітичних катаклізмів), вона залишає по собі чимало креативно-мотиваційних відгалужень, які століттями можуть перебувати в анабіотичному стані, нагадуючи жар згаслого багаття; варто вітру чиєїсь зацікавленості розвіями попіл і кинути трохи хмизу - як багаття знову врочисто запалає. Наведений приклад засвідчує надзвичайну складність і багатоманітність природи культури: з одного боку, вона значною мірою герметична - в тому сенсі, що відштовхується в своєму розвитку від певного оригінального чи навіть унікального першовитоку, взаємодіючи з іншими культурами значною мірою за принципом несумісності (це надає невичерпний емпіричний матеріал, зокрема, для теорії когнітивного дисонансу); з іншого боку, в багатьох аспектах культура принципово відкрита, тому цілком можливі евристичні міжкультурні взаємодії, схрещення і симбіози. Попри те, що фактор справедливості є відчутним подразником індивідуальної і суспільної свідомості практично всіх культур і народів, змістовний інваріант уявлень про справедливість залишається недосяжною метою з різних причин, дві з яких мають найбільш виразний детермінативний статус, тому потребують першочергової концептуалізації. Тут важко не помітити спадкоємнісних аналогій із принципом терпимості Рудольфа Карнапа, відповідно до якого кожен індивід (соціум, культурно-цивілізаційна епоха) в принципі може послуговуватися «власною логікою», застосовувати оригінальні способи аргументації, відштовхуватись від своєї системи постулатів, аксіом і критеріїв переконливості, яка істотно відрізняється й навіть узагалі несумісна із системами логічного впорядкування картин світу інших індивідів і надіндивідуальних форматів.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
