Третій Великий Збір Організації українських націоналістів 1943 року: курс на ревізію базових ідеологічних і програмових постулатів - Статья

ТРЕТІЙ ВЕЛИКИЙ ЗБІР ОУН(б) 1943 РОКУ: КУРС НА РЕВІЗІЮ БАЗОВИХ ІДЕОЛОГІЧНИХ І ПРОГРАМОВИХ ПОСТУЛАТІВ (СУЧАСНА ІСТОРІОГРАФІЯ)Брутальна антиукраїнська політика нацистів, кардинальна зміна на німецько-радянських фронтах, дискусії у фахових військових колах щодо відкриття другого фронту й «архітектури» післявоєнної Європи, активізація радянських партизанських і польських національних сил опору, зустріч з братами з Наддніпрянщини та досвід практичної діяльності були ключовими, з-поміж переліку факторів, які привели українські самостійницькі сили, особливо ОУН(б) не тільки до коригування стратегії і тактики боротьби, але й до ревізії політико-програмових та ідеологічних настанов. Поставлена мета зумовлює потребу розкриття наступних завдань: узагальнити погляди науковців на причини скликання III НВЗ ОУН(б); проаналізувати чинники, які привели до якісно нових програмових змін; розкрити значення рішень III НВЗ ОУН(б), що заклав підвалини демократизації організації та подальші зміни в ідеологічній програмі українського визвольного руху (наголосимо, що аналіз цих змін потребує обовязково динамічного, системного розгляду протягом 20-50-х років XX століття - В.У.). Дзьобака, це б викликало «загальну демократизацію програми ОУН» (а отже і симпатію у майбутніх потенційних перемовинах із західними союзниками), посилило б соціальну складову у програмі та пропаганді ОУН(б) (це у свою чергу мало б значно розширити соціальну базу національно-визвольного руху, залучити представників інших національностей) [3]. Дзьобак вказує і на нові виклики та завдання, які постали перед ОУН(б): по-перше, необхідно було офіційно оголосити про війну з Німеччиною [3]; по-друге, внести суттєві корективи у чинну програму з метою зробити її більш привабливою для наддніпрянців, відкинувши, з одного боку, радикальні націоналістичні гасла [3] (реалії повсякденної діяльності членів похідних груп ОУН на Наддніпрянщині викликали сумніви та заперечення щодо «програмових і організаційних принципів націоналістичного руху - вождівства, монопартійності, етнічної винятковості» [13]); по-третє, потребою «посилити її соціально-економічну складову, відмовившись від згадок про можливу диктатуру» [3]; по-четверте, «важливо було надати новій програмі ОУН(б) загальнодемократичного звучання, аби її зрозуміли і привітали евентуальні західні союзники...» [3]. Вятрович аналізуючи формування ідейно-програмових засад визвольного руху 1920-50-х років, з поміж чинників, які привели до якісно нових програмових змін називає, по-перше, перехід націоналістичного руху від стадії підготовки до безпосередньої практичної реалізації власної ідейної платформи у роки останньої світової та потреби її (ідейної платформи - В.У.) конкретизації; по-друге, війна дозволила розширити географію визвольного руху, який репрезентував себе уже як всеукраїнський; по-третє, досвід боротьби у 1941-1943 роках перетворив ОУН чи не на єдиного представника інтересів української нації, а це стимулювало детальнішу увагу приділити окремим аспектам (зокрема соціально-економічним - В.У.) ідейно-програмових положень [2], які до цього часу не знаходили детальної розробки.