Аспекти наукової рецепції посттоталітарної травматичної культури в українському літературознавчому дискурсі. Специфіка явища культурної пам’яті суспільства. Визначення її місця у науковому просторі після утвердження тоталітарної радянської ідеології.
Травматична память культури в літературознавчій рецепції
Пухонська О.Я.У запропонованому дослідженні зосереджено увагу на особливостях наукової рецепції посттоталітарної травматичної культури в українському літературознавчому дискурсі. Авторка статті апелює до міждисциплінарного характеру студії, покликаючись на специфіку явища культурної памяті суспільства та її місця у науковому дискурсі після радянського тоталітаризму. А тому до уваги взято не лише праці літературознавців, а й також історичні, соціологічні та культурознавчі інтерпретації тоталітарного досвіду як памяті.Більшість посттоталітарних наукових студій в Україні після 1991 року, апелюючи до літературних текстів (як реабілітованих після радянських заборон і репресій, так і до молодої літератури, твореної на хвилі розпаду Радянського Союзу) так чи так уже порушували проблему ревізії культурної памяті, несправедливо забутої внаслідок відомих історичних обставин. Ярослав Поліщук, наприклад, тривалість шляху до памяті як обєкта наукових студій пояснює тим, що в культурі процеси колонізації та деколонізації є такими, що розгортаються досить довго, залишаючи по собі знаковий слід у свідомості не одного покоління та впливають на цілі епохи. Літературознавство ж, як і культура загалом, на початку 1990-х, перебувало під впливом, з одного боку, занепаду методології в результаті деконструктивістського підходу до пояснення як дійсності, так і мистецтва, а з іншого, - перед ними відкривалися численні, досі заборонені, а відтак абсолютно непізнані методи досліджень, інтерпретацій, рефлексій над культурними та літературними текстами. Іван Дзюба, акцентуючи увагу на дискримінації "духовної культури" українців у період тоталітарної радянської експансії, зауважує, що метою такої політики було створення "нового біоценозу змішаного характеру". Альбваксом усі наступні дослідження цього явища певною мірою продовжують, розвивають чи критикують основні положення його теорії (мається на увазі взаємозвязки індивіда й суспільства в "просторі памяті", розуміння памяті як знаряддя влади, відношення між історією та памяттю) [2, 89], то на розвиток подальших інтерпретацій Альбваксовоїї концепції безпосередньо впливає досить потужна постмодерністична візія світу, що вже в 50-60-х роках, на хвилі повоєнної суспільної і психологічної кризи, активно включається у філософський, соціологічний і культурний дискурси.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
