Травматичні пошкодження щелепно-лицевої ділянки: інфраструктура, закономірності локальних м"язових порушень, лікування - Автореферат

Міністерство охорони здоровя України Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наукГорького (ректор - академік АМН України, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Казаков Валерій Миколайович). Науковий консультант: доктор медичних наук, професор Малєвич Олег Євгенович, Дніпропетровська державна медична академія, завідувач кафедри хірургічної стоматології Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Рузін Генадій Пінхусовіч, Харківський державний медичний університет, завідувач кафедри хірургічної стоматології; Захищається 61 наукова робота, що представляє результати клініко-статистичних досліджень 37732 випадків травм щелепно-лицевої ділянки, детального аналізу 2527 історій хвороб постраждалих, функціонально - діагностичних досліджень у 396 осіб. Отримана диференційована клініко - статистична інформація, що відображає рівень, інфраструктуру і основні тенденції щелепно-лицевого травматизму у великому промисловому центрі України - м.У промислово розвинених регіонах, до яких належить Донбас, росте число важких пошкоджень кісток лицевого скелету, які у 10-12% випадків поєднуються з пошкодженнями інших органів і систем (Лурье Т.М., 1986; Гордіюк М.М., 1993; Светловский А.А. и соавт., 1997; Тимофеев А.А. и соавт., 1997; Рузін Г.П., Демяник Д.С., 1999; Дерябин Е.И., Пантелеева С.Н., 2000; Лимберг А.А. и соавт., 2000; Gassner R.et al.,1999; Oji С., 1999). Встановлено, що електроміографічні показники найбільш обєктивно відображають міру фукціональних порушень мязів обличчя при переломах нижньої щелепи, а також динаміку відновлення функціонального стану нервів і мязів у процесі лікування різними методами (Лагутина и соавт., 1980; Стефанцов Н.М., Руцкий Н.Ф., 1981, 1984; Куцевляк В.И., 1986; Логинова Н.К. и соавт., 1984; Жилонов А.А., 1985; Дворник В.М., 1999). Комплексне вивчення функціонального стану мязів обличчя у постраждалих з переломами кісток середньої зони обличчя дозволить отримати нові діагностичні критерії, поглибити існуючі уявлення про характер ускладнень, що виникають внаслідок травми. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт Донецького державного медичного університету і є фрагментом тем кафедри хірургічної стоматології: "Розробити оптимальні методи лікування переломів щелепних кісток на основі стабільного остеосинтезу" (№ Державної реєстрації 0193 U 020622, автор був відповідальним виконавцем) і "Оптимізація системи діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів у хворих з травматичними пошкодженнями щелепно-лицевої ділянки" (№ Державної реєстрації 0100 U 000018, автор був науковим керівником). Встановити найбільш раціональні методи і інформативні параметри діагностики функціональних розладів мязів обличчя диференційовано за видами переломів кісток лицевого черепа, рекомендувати їх до практичного застосування для індивідуального вибору методу лікування і контролю його ефективності.Донецька за період 1990-1999 рр. Детально проаналізовані історії хвороби 2527 постраждалих з травматичними пошкодженнями ЩЛД, що знаходилися на стаціонарному лікуванні в клініці щелепно-лицевої хірургії протягом 1990 - 1999 рр. Функціонально-діагностичні дослідження проведені у 200 практично здорових осіб і у 196 постраждалих з переломами кісток лицевого черепа. З метою систематизації і вивчення структури щелепно-лицевого травматизму була розроблена і використовувалася при проведенні клініко-статистичних досліджень у 2527 осіб статистична карта-вкладиш до історії хвороби потерпілого з травмою щелепно-лицевої ділянки, яка включала 75 пунктів і анкета - опитувач, що містить 516 інформаційних ознак, кожна з яких мала шифр для компютерної обробки. Мязи, що опускають нижню щелепу: мязи дна порожнини рота (сумарно): двочеревцева (m.digastrikus) - переднє черевце, щелепно-підязикова (m.mylohyoideus). Імобілізація щелеп виконувалася за допомогою двущелепного шинування з міжщелепним витягуванням і підборідочно-тімяної еластичною пращовидною повязкою з 1-2 доби після перелому протягом 21-30 діб, після чого знімалися гумова тяга і підборідочно-тімяна повязка і постраждали поступово поновлювали активні рухи НЩ, а через 1 тиждень звичайний режим харчування. Середні терміни стаціонарного лікування (і тривалість періоду тимчасової непрацездатності) у постраждалих за нашими спостереженнями були такі: ПМТ - 14,5 діб (17,9 діб); ПНЩ - 16,1 діб (42,8 діб); ПВЩ - 23,8 діб (58,4 діб); ПВК - 14,7 діб (21,2 діб); ПКН - 13,4 діб (19,1 діб).У дисертації представлено теоретичне узагальнення і нове розвязання наукової проблеми, що полягає в підвищенні ефективності лікування і реабілітації постраждалих з переломами кісток лицевого черепа на основі обліку результатів аналізу характеру і інфраструктури щелепно-лицевого травматизму, впровадження методів функціонально-стабільного остеосинтезу і комплексного підходу до діагностики локальних функціональних мязових порушень. Кількість пошкоджень мяких тканин у 1999 р. поменшала в порівнянні з

2. Основний зміст роботи