Трансцендентальні та культурологічні виміри феномену української ікони - Автореферат

ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наукОфіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор СКУРАТІВСЬКИЙ Вадим Леонтійович Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім.І.К.Карпенко-Карого, професор кафедри режисури телебачення доктор філософських наук, професор САГАН Олександр Назарович Інститут філософії НАН України, провідний науковий співробітник відділення релігієзнавства доктор філософських наук, професор СЕМАШКО Олександр Миколайович Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, завідувач кафедри соціології Захист відбудеться 29.06. 2006 року о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.850.01 у Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв (01015, м.Київ, вул. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв (01015, м.Київ, вул.Узагальнення, яке містить цей концепт, його неприменуще значення дозволяють вважати ікону та іконічне категорією, яка розкриває глибинні основи людської духовності. У Новий час ікона та іконічне стали складовою теософського (Блаватська), антропософського (Штайнер), неотоміського (Жільсон), персоналіського (Бердяєв) вчень. Простежуючи варіанти тлумачення іконічного та ікони у мислителів Раньохристиянської доби та Середньовіччя: А.Августина, Х.Аквінського, І.Дамаскіна, Оригена, Г.Палами, Плотіна, Ф.Студіта, а також і різноманітні форми їхнього втілення дозволили зробити висновок, що в них переважно закцентувана увага на питаннях теоретичного осмислення цього явища як певного типу духовності, тотожного трансцендентальному началу, яке убособлювала в собі ікона. Вагомий внесок у розробку цього феномену внесли праці Л.Успенського, який тлумачив ікону, як форму вторинної релігійної істини, К.Юнга, який ввів систему архетипових стереотипів, на яких ґрунтуються світові культури та ці прояви іконічного, а також В.Личковах, що надає цьому архетипу якості, притаманні універсалізму культури, тобто бачить у ньому можливості узагальнюючого начала, яке надає процесу культуротворчості естетичний вектор. Для розвязання поставлених завдань крім загальнометодологічних принципів обєктивності та історизму використовувались наступні методи дослідження: аналітичний - при вивченні літератури по темі дослідження ілюстративного матеріалу, у відбудові динаміки розвитку тенденцій, що сприяли становленню іконопису та його теоретико-догматичного наповнення; порівняльно-історичний - у виокремленні передумов, що визначили специфічність протікання цього процесу в Україні у порівнянні з аналогічними процесами інших народів; ”біографічний” - у відтворенні основних етапів осмислення феномену ікони у філософській спадщині Г.Сковороди та К.Юнга; статистичний - для виокремлення елементів у зображенні елементів іконописного канону, які мають постійний характер в різних культурних традиціях; системно-синергетичний - у дослідженні культурологічного, художньо-естетичного досвіду іконопису; контент аналізу - для зясування вагомості внеску феномену української ікони у світову сакральну культуру; частково використовувались також елементи етнометодології - у характеристиках передачі етновагомої інформації в умовах впливу ідеологічного фактора та іншомовних культурних традицій теоретичний - у підведенні підсумків дослідження.Така аргументація дає підстави стверджувати, що в іконі, як у художньому творі, як у християнському символі, шукає відповіді на свої запитання той, хто бачить у ній образ божественної гармонії, абсолютного духу, як і той, хто прагне осягнути природу і світ у художньо-естетичній інтерпретації. Прийнятий у статистиці такий підхід, дає підстави репрезентувати цілісний обєкт дослідження через його частину, що уможливлює застосувати знайдені результати на феномен іконографії, на логіку майстерності митця, інтерпретувати іконографію як естетичний феномен, як частину загальнолюдської культури. Звернено увагу на сакральні знаки як первоелементи української ікони, які свідчать про те, що ікону можна осмислювати в межах єдиної понятійної мережі, що дає підставу говорити про ікону як про мистецький або релігійний твір - ефективний засіб пізнання оточуючого світу, інформацію через символічну систему, яка має свою логіку, а значить підлягає аналізу. Зясовано динаміку історичного шляху української (за концепцією Д.Степовика) та російської (за концепцією Л.Успенського) ікони від початків до їх найвищого злету (козацьке (Мазепинське) бароко, творчість А.Рубльова). Відповіді на це питання автор шукає в порівняльному аналізі життя і творчості Г.Сковороди та К.Юнга, як приклад есхатологічного принципу іконографії - догмату Боговтілення, коли дух освячує матерію, коли алхімічні процедури сприяють перетворенню ртуті у золото, а людини в особистість.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ