Транспортний коридор як форма правового регулювання ринку транспортних послуг в Україні - Автореферат

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукОбєктом дисертаційного дослідження є система правовідносин, що сформувалися у звязку зі створенням та функціонуванням на території України міжнародних транспортних коридорів та міжнародного транзиту вантажів у рамках ринку транспортних послуг. обґрунтовано необхідність удосконалення транспортного законодавства у сфері транспортних коридорів шляхом прийняття спеціальних законів: Закону України «Про стимулювання розвитку міжнародних транспортних коридорів на території України»; Закону України «Про стимулювання розвитку національних транспортних коридорів, які є частиною міжнародних транспортних коридорів»; Закону України «Про заходи щодо розвитку та оптимального функціонування на території України міжнародного транспортного коридору № 3» та аналогічні закони стосовно кожного транспортного коридору, що проходить територією України, або в приєднанні до яких наша держава зацікавлена, що зумовить активізацію ринку транспортних послуг та становлення транспортних коридорів на території України; обґрунтовано, що транспортний коридор - це сегмент ринку транспортних послуг, який створюється з метою швидкої, безперервної та безперешкодної доставки пасажирів та вантажів найкоротшими шляхами у визначеному напрямку та існує у двох формах - національний транспортний коридор та міжнародний транспортний коридор. Так, до учасників відносин у сфері міжнародних транспортних коридорів слід віднести: 1) засновників міжнародного транспортного коридору - Українську державу та іноземні держави; 2) членів міжнародного транспортного коридору - національні транспортні коридори; 3) членів національного транспортного коридору, які умовно можна поділити на основних (власники обєктів інфраструктури національного транспортного коридору) та допоміжних (особи, що здійснюють господарську діяльність з розбудови та експлуатації національного транспортного коридору); 4) споживачів послуг міжнародного транспортного коридору - юридичних та фізичних осіб-підприємців, які здійснюють господарську діяльність з надання та споживання послуг у рамках міжнародного транспортного коридору; сформульовано пропозиції щодо основних напрямків гармонізації законодавства України та Євросоюзу у сфері транзитних перевезень, що відноситься до основних видів правовідносин, які виникають на ринку транспортних послуг у рамках міжнародних транспортних коридорів: 1) удосконалення податкової, тарифно-цінової, митної політики держав-учасниць; 2) техніко-технологічна модернізація логістичних систем та технологій; 3) уніфікація вимог щодо безпеки перевезень, серед яких основними є вимоги, що ставляться до транспортних засобів; до осіб, які керують транспортними засобами; до транспортних компаній, які безпосередньо здійснюють діяльність щодо перевезення пасажирів або вантажів; до дорожнього покриття; система заходів, що виключає/зменшує можливість пошкодження/втрати товарів; 4) уніфікація вимог щодо учасників транспортного коридору; 5) уніфікація вимог щодо обєктів інфраструктури; 6) встановлення та закріплення нормативно вимог щодо забезпечення політичної стабільності та сейсмічної безпеки, відсутність воєнних дій на території держав-учасниць; 7) вирішення питання врегулювання будь-яких спірних питань, повязаних із перевезеннями територією коридору, учасниками транспортного коридору; 8) своєчасне впровадження інноваційних розробок у сфері транспорту; 9) становлення вимог стосовно вироблення спільної транспортної політики, оптимізація роботи транспортного ринку.Транспортний коридор: передумови виникнення, становлення і розвитку складається з чотирьох підрозділів, присвячених загальній характеристиці транспортних коридорів, їх учасників, а також визначенню національної транспортної політики та ринку транспортних послуг. Підрозділ 1.2 Становлення національної транспортної політики: визначення поняття, основні цілі та завдання присвячений визначенню поняття національна транспортна політика, яку можна розглядати як діяльність спеціально уповноважених органів державної влади та інших субєктів, спрямовану на формування концепції розвитку транспортної галузі та визначення господарсько-правових заходів її реалізації, пріоритетною метою якої є стимулювання подальшого розвитку національного ринку транспортних послуг та входження до міжнародного транспортного ринку. Головною метою є розвиток національного ринку транспортних послуг, який у господарсько-правовому контексті є системою врегульованих нормами права та забезпечених, зокрема, засобами господарсько-правового регулювання господарсько-виробничих, господарсько-організаційних та внутрішньогосподарських відносин, що складаються між перевізниками (експедиторами) та замовниками транспортних послуг, а також іншими учасниками та державою в особі уповноважених органів державної влади з приводу перевезення пасажирів, багажу та вантажів як на національному, так і на міжнародному рівні. У підрозділі 1.

Основний зміст роботи