Трансформація візантійського іконографічного канону в мистецтві некласичної естетики - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКАЗахист дисертації відбудеться 14 лютого 2008 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.28 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. У роботі досліджується трансформація візантійського іконографічного канону в мистецтві некласичної естетики ХХ століття. Проаналізовано концепти “ідеї” та “символу” як головні обєкти зображення ікони та сучасного мистецтва, а також такі стилістичні особливості ікони в мистецтві ХХ століття, як іконографічні деформації, умовність образу та “літературність” художнього твору в контексті звернення до візантійської традиції в художніх течіях західного модернізму і постмодернізму, українського і російського аванґарду та в неофіційному пізньорадянському мистецтві. Проведено паралель між обєктами (творами) східнохристиянського та сучасного мистецтва у схожості їх сприйняття та між субєктами (художником та іконописцем) в їх трактуванні авторської індивідуальності. Висвітлено спільний для ікони і мистецтва некласичної естетики принцип - презентацію трансцендентного сакрального.Ідея паралельного розгляду і зіставлення одного з головних феноменів середньовічної культури - ікони - та мистецтва некласичної естетики ХХ століття може видатися такою, що базується лише на спорадичних компаративістських пошуках аванґардних та сучасних живописців. Лише останні 15 років естетична наука починає заглядати в донедавна заборонені зони-лакуни, усвідомлюючи, що для того, щоб рухатися вперед, слід повертатися назад: мистецтво ХХ століття доцільно розглядати, враховуючи фактори минулого розвитку, в тому числі й середньовічну ікону, яка служила для нього одним зі зразків “неправильного”, некласичного сприйняття. Оскільки зазвичай художній аванґард відносять до модернізму, а постмодерністські мистецькі напрями визначають як “сучасне мистецтво” (contemporary art), то в роботі було прийнято весь цей художній масив ХХ століття обєднати під терміном “мистецтво некласичної естетики”. Мистецтво ХХ століття свідчить про гостру потребу в сакральності, в контакті з трансцендентним, тому можна говорити про дух (не пануючий, звичайно) ікони в сучасному мистецтві, його (не абсолютну) іконографічність. Дисертація має трансдисциплінарний характер: на стику мистецтвознавства і сучасної філософії мистецтва потрібно виходити із “безпечного” описового мистецтвознавства на рівень філософії мистецтва - на методологію, випробувану в теорії культури.Перший розділ - “Ікона в контексті мистецтва ХХ століття” - складається з чотирьох підрозділів, де проаналізовано, до яких аспектів філософсько-богословського розуміння ікони апелюють художники ХХ століття на теоретичному рівні. В іноземних дослідженнях у більшості випадків відсутні зіставлення творів мистецтва некласичної естетики із візантійськими, а українські чи російські праці, незважаючи навіть на радянські шори, написано людьми якщо не православними, то приналежними до просторово-часового континууму православя, тому кореляції між художньою культурою некласичної естетики та іконою в них є органічними. “Ідея та символ як обєкти зображення” - розкрито загальну спільну характеристику сучасного та візантійського мистецтв - презентацію світу ідей, символізацію. Другий розділ - “Атрибути візантійського іконографічного канону в сучасному мистецтві” - складається з пяти підрозділів, у яких на рівні організації мистецького твору здійснюється аналіз використання стилістично-художніх аспектів ікони у напрямах мистецтва некласичної естетики та в їхніх представників. В цьому контексті стилістика сучасного мистецтва нагадує візантійський іконографічний канон: малюнок та ідеограму прирівняно, зображення підкоряється / дорівнює письмовому слову, мистецтво та його пояснення нероздільні.