Трансформація смисложиттєвих орієнтирів за умов сучасної екологічної ситуації в Україні - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукАктуальність теми дослідження Не дивлячись на те, що термін «екологія» був введений до наукового обігу тільки у 1866 році німецьким природознавцем Е. Геккелем, який став надзвичайно значним, «ключовим» для нашого сучасника і майбутнього людства, проблеми, які сьогодні називаються «екологічними», стояли і будуть стояти перед людством до того часу, поки воно буде існувати. Вказаним екологія набуває значного світоглядного, гносеологічного та етико-морального потенціалу, використання якого дозволило дещо знизити негативні наслідки антропогенного тиску на природу, хоча говорити за гармонізацію взаємин людини і природи не доводиться. ХХ ст. кожна третя книга, яка виходила в світі, присвячувалася питанням взаємодії людини і природи, то нині потік такої літератури значно скоротився як в західних країнах, так і в країнах постсоціалістичного простору, де Україна не складає винятку. Та все ж таки, в цьому масиві літератури варто виділити авторів тих праць, в яких вперше було звернуто увагу на насування екологічної кризи, з іменем яких повязане становлення екології як науки, обґрунтування її теоретичних та практичних завдань, пошуку шляхів оптимізації взаємин людини і природи, принципів раціонального природокористування, захисту природи, формування екологічної культури та підвищення рівня екологічної свідомості як важливих чинників виходу з екологічної кризи.Перший розділ «Екологічна ситуація в Україні на порозі XXI століття» присвячений аналізу та переосмислення екологічної кризи в яку себе загнало людство в 60-80-ті роки XX ст., але не в глобальних її проявах, а в українському контексті під кутом зору буття України перехідного періоду, пошуку шляхів та засобів виходу з екологічно-кризових станів, або хоча б помякшення їх негативних впливів на здоровя, і життя нинішнього та майбутніх поколінь українського на-народу. На основі опрацювання літературних джерел, фактичного матеріалу показано, що Україна все більше сповзає в зону екологічної катастрофи, де, крім витоків з попередніх етапів свого історичного розвитку, основною причиною загострення екологічної кризи в ній все ж таки стало перетворення її за радянських часів в центр хімічної, металургійної, гірничорудної промисловості найбільш шкідливих в екологічному відношенні Як результат такої політики сумарне техногенне навантаження в Україні на одиницю площі стало в 5-6 разів вище порівняно з найрозвинутішими країнами Заходу, а кількість промислових підприємств і рівень шкідливих викидів майже в 10 раз вищими ніж у середньому по колишньому СРСР. Звідси - руйнування біоценозів, людини, суспільства; подальше зменшення результативності та безпечності економічної діяльності, раціоналізації її структури, погіршення всіх форм життєдіяльності, де показовим є те, що вперше за свою історію Україна прийшла з найвищим у світі показником демографічного спаду нації, а за загальними прогнозами до 2045 р. її населення зменшиться на 40%. Найбільш оптимальною для розвитку України в XXI ст. має стати стратегія стійкого розвитку в її переломленні через потреби і життя українського суспільства, тобто - цілеспрямоване, комплексно-планове збереження і відновлення рівноваги системи «біосфера - людина» на основі формування та засвоєння таких способів і засобів задоволення потреб людини, які були б достатньо ефективні і безпечні для субєкта діяльності та його еколого-соціокультурного оточення, збереження біосфери, її оптимізація як цілісного утворення з відновленням втрачених або заміною рівноцінних її складників. Становлення людини відбувається при виході її за межі природного існування і тваринного задоволення потреб тоді, коли вона покладає початок «другої природи» - створеного предметного світу в процесі трудової діяльності, що є новою сутнісною характеристикою людини вищого порядку - суспільно-історичного, людини як вільної творчої особистості в сукупності усіх форм життєдіяльності, здібностей і таланту інтегрованої в соціумі, а її відношення до природи, світу постає як соціальне буття в сфері суспільної практики, взаємодії суспільства і природи.