Трансформація політичного руху в масову політичну партію нового типу на прикладі NSDAP і PNF (порівняльний аналіз) - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наукЗахист відбудеться 10 квітня 2009 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 35.051 .17 Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79000, м. З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: м. У дисертації на підставі опрацювання широкого кола джерел і матеріалів досліджено проблему трансформації протестного соціально-політичного руху в масову антисистемну політичну партію нового типу на прикладі Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії (NSDAP) та Національної фашистської партії Італії (PNF) у період 1919-1925 та 1919-1922 рр. У роботі запропоновано авторську робочу модель транзиту дивергентних політичних феноменів, якими є рухи та партії, на підставі методів структурної конфліктології та системи якісних індикаторів інституалізації. Визначено основні характеристики ідеологічної бази й соціального складу націонал-соціалістичного та фашистського рухів, тенденції до зміни цих параметрів і їхнього впливу на конституювання NSDAP і PNF як антисистемних партій-рухів. It has been suggested that protest political movements, facing serious ideological and organizational challenges from their rapidly increasing and heterogeneous membership, including national-socialism and fascism, appear to suffer from complex conflict embracing struggle for leadership in ideological and institutional dimensions.В Україні внаслідок процесів національного відродження та боротьби за суверенітет 1989-1991 рр. сформувалася надзвичайно сприятлива атмосфера для нарощення динаміки розвитку суспільно-політичних рухів, зумовлена спалахом політичної активності в контексті демонтажу однопартійної системи. Існують певні паралелі у специфіці протікання суспільно-політичних процесів у сучасній Україні, Італії доби 1919-1922 рр. і Німеччині періоду 1919-1923 рр., а саме: різка поляризація суспільних груп за критерієм матеріальної забезпеченості; структурні негативні зміни в економічній системі із масовим безробіттям населення; дискредитація та деморалізація традиційних демократичних політичних партій. Сьогодні у межах політичної науки не існує єдиного методологічного підходу до аналізу механізму трансформації протестних політичних рухів у масові антисистемні політичні партії мобілізаційного типу, що ставлять за мету здійснення революційних перетворень у суспільстві. Досягнення поставленої мети дослідження зумовлює потребу розвязання низки таких завдань: - побудувати теоретичну модель трансформації соціально-політичного руху в політичну партію в контексті інституалізації структурного конфлікту; проаналізувати передумови виникнення структурного конфлікту в націонал-соціалістичному та фашистському рухах і вплив його інституалізації на трансформацію цих рухів;У першому розділі "Теоретико-методологічні засади дослідження", що складається з трьох підрозділів, розглянуто концептуальні основи та джерельну базу аналізу процесу трансформації соціально-політичних рухів у політичні партії. "Джерела та історіографія проблеми" - встановлено, що джерельну базу цього дослідження становлять, передусім, опубліковані оригінальні матеріали історії націонал-соціалістичного та фашистського рухів, представлені партійною періодикою, брошурами, збірками програмових документів, агітаційно-пропагандистською та апологетичною літературою. Іншу групу джерел становлять спеціалізовані дослідження, предметом яких є історія виникнення та діяльності націонал-соціалістичного та фашистського рухів, трансформованих у відповідні партії, в контексті вивчення їхньої соціальної, організаційної та управлінської структури, ідеології та світогляду, електоральних результатів тощо. "Соціально-політичні рухи та структурний конфлікт як фактор їхньої трансформації" - розкрито особливості соціально-політичних рухів як агентів політичного процесу та роль структурного конфлікту в механізмі набуття рухами відмінних структурно-організаційних форм. Враховуючи структурування конфліктів за ролями, групами та секторами, з одного боку, і статусом субєктів конфлікту (супротивники одного рангу, супротивники у відносинах підпорядкування, супротивники в статусі цілого й частини), суперечності в досліджуваних рухах запропоновано поділяти на конфлікт протестних опортуністів і антисистемних революціонерів, конфлікт лідера руху та місцевих лідерів, конфлікт активістів з бюрократією руху, конфлікт центрального апарату та парламентської фракції, конфлікт політичного керівництва руху та керівництва воєнізованого крила, конфлікт засновників руху з новим регіональним лідером, конфлікт між регіональними організаціями, конфлікт центрального апарату та регіональних організацій, конфлікт політичного крила руху та воєнізованого крила.

Основний зміст