Трансформація міметичних принципів портретування в українській прозі ХІХ–ХХ століть - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наукРобота виконана на кафедрі новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор Гуляк Анатолій Борисович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри новітньої української літератури. семантичний портретування прозаїк Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Галич Олександр Андрійович, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри української літератури; Захист відбудеться „24” березня 2011 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м.Особливого значення набуває портрет у художній прозі, де він демонструє максимальне семантичне наповнення й естетичну функціональність, фактично становлячи художню підсистему, специфіка якої зумовлена індивідуальним стилем письменника й естетичним завданням. Комплексне дослідження категорії портрета сприяє систематизації літературного матеріалу, дозволяє більш чітко окреслити критерії вивчення тенденцій розвитку художньої прози. Усе це зумовлює важливість дослідження портрета як однієї з найбільш семантично наповнених складових художньої структури прозового твору, що дозволяє більш глибоко проаналізувати особливості творчої манери письменника, зясувати його місце в літературному процесі, визначити засадничі риси художніх напрямів, системно осмислити літературний процес і, зрештою, виявити загальний вектор розвитку зображення людини. Досі бракує концептуальних інтегративних досліджень цієї проблеми, що належним чином відображували б літературний поступ, тому всебічний аналіз структури і семантики портрета в українській художній прозі визначеного періоду з точки зору його еволюції як текстової категорії та трансформації міметичних принципів портретування є актуальним. здійснити теоретичні узагальнення щодо еволюції зображення людини в українській художній прозі ХІХ - початку ХХ століть; зясувати зміни принципів портретування і визначити основний вектор їх трансформації в українській літературі цього періоду.Перший розділ „Теоретико-методологічні засади дослідження портрета героя в художній літературі” присвячено розгляду сутності базових понять дослідження, його методології, аналізу структурних типів портрета та його структурно-семантичних складових. „Портрет як текстова категорія” розглянуто зміст основних понять: портрет героя, портретний опис, портретна характеристика, портретування, принципи, моделі, техніки та прийоми портретування. „Портрет героя як відображення специфіки літературного напряму та індивідуальної манери письменника” на тлі загального розвитку українського літературного процесу ХІХ - ХХ століть проаналізовано й окреслено зміни традицій портретування, детерміновані ідейно-філософськими зрушеннями, трансформацією підходів до осягнення життя літературою, переосмисленням функцій мистецтва. Динаміка розвитку портрета, його функціонування в загальній системі української прози кінця ХІХ - початку ХХ століть, акценти, які роблять автори, можуть бути показниками художніх зрушень, притаманних цій літературній добі. Третій розділ „Структурно-семантичні трансформації портрета в літературі другої половини ХІХ століття” присвячено змінам, яких зазнає портретування в художніх творах, зумовленим формуванням нового літературного напряму - реалізму.Портрет формується переважно візуальними засобами, проте його не слід звужувати лише до зображення зовнішнього вигляду персонажа, такий спрощений підхід є непродуктивним, оскільки залишає поза увагою безліч текстових компонентів, що містять пряму чи опосередковану характеристику героя, створюють його образ в уяві реципієнта. Якщо в літературі першої половини ХІХ століття портрет є монолітним текстовим утворенням, що подається на початку твору або при першій появі героя, то, починаючи з другої половини століття, переважає фрагментарне зображення, складові якого розпорошені в тексті. За всієї множинності підходів до зображення людини представниками різних художніх напрямів неважко визначити магістральну лінію розвитку письменства, що виявляється на всіх рівнях організації художнього тексту і, зокрема, в моделюванні портрета. Чітка тенденція психологізації портрета, емоційна виписаність образів, особливо жіночих, простежується у творах Марка Вовчка та Ганни Барвінок. Винниченка та інших митців демонструють суттєві зміни у портретуванні - перехід від обєктивного зображення героя до характеристики через сприйняття іншими персонажами або самохарактеристики.

Основний зміст дисертації