Трансформація філософської парадигми освіти в контексті Болонських декларацій - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукРобота виконана на кафедрі соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Науковий керівник - доктор філософських наук, професор Хилько Микола Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри політології. Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Братаніч Борис Володимирович, Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, професор кафедри методології та управління освітою; Захист відбудеться "19" червня 2009 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.16 Національного педагогічного університету імені М.П. З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П.Процеси формування звязку, який визначається впливом внутрішніх та зовнішніх чинників існуючих «дисциплінарних матриць» (так Т.Куном в останніх працях визначається поняття «парадигма») освіти і конвенціонально прийнятої політичної угоди про встановлення спільних формальних характеристик освіти для різних країн, кожна з яких має свої унікальні особливості, виявляє потребу усвідомлення та цілеспрямованого формування шляхів їх опосередковувань. Пошук шляхів опосередковування існуючих парадигм освіти з процесом становлення спільного міжнародного освітнього простору в Європі як гуманітарної, а не технічної події, що знищує унікальність та неповторність національних систем освіти, передбачає визначення та культивування процесів трансформації парадигм освіти. Відповідно, в контексті Болонських декларацій, актуальним стає обґрунтування застосування синергетичних підходів у філософії освіти як такої методологічної основи вирішення проблем трансформації парадигм освіти, яка гуманно уможливлює одночасне існування багатьох різних аттракторів, а не войовничо протиставляє їх у бінарних опозиціях, влаштовуючи інтелектуальний терор, «нову світову війну» між різними парадигмами, традиціями, концепціями, теоріями, унікальними здобутками освітянського досвіду різних народів. Загалом зростання впливу освіти на соціум ініціювало усвідомлення сутності освіти як соціокультурного феномена і розроблення відповідного цій сутності категоріального апарату представниками педагогічної науки (Ш.Амонашвілі, Є.Бондаревська, І.Єрмаков, А.Киричук, О.Савченко, О.Сухомлинський та ін.), а також інших гуманітарних наук (Л.Виготський, Г.Костюк, І.Якиманська, В.Біблер, Л.Сохань, В.Лутай, В.Шинкарук, В.Подвойський, В.Нечаєв та ін.). Для досягнення поставленої мети у дослідженні передбачено вирішення таких завдань: - визначити та обґрунтувати адекватність методологічних засад філософії освіти, дослідження процесів трансформації парадигми освіти під впливом Болонських декларацій;Перший розділ «Філософсько-методологічні засади дослідження сучасної філософії освіти» розкриває проблеми дослідження освіти засобами філософії, серед яких особливого значення було надано зростанню впливу освіти на соціум, оскільки це ініціювало усвідомлення сутності освіти як соціокультурного феномена (В.Біблер, С.Гессен, Дж.Дьюі, Р.Емертон, С.Кримський, М.Мамардашвілі, І.Підласий, Ю.Сафонов та ін.). Поняття „освіта” поглинуто поняттям „виховання”, а сама освіта починає розглядатися як тотожна навчанню і найчастіше зводиться до результату навчання або ж розглядається як сукупність знань і повязаних з ними вмінь і навичок, необхідних для практичної діяльності (В.Галузинський, П.Дроб’язко, М.Добрускін, В.Євтух, К.Корсак, П.Мазур, О.Любар та ін.). Підкреслюється, що вказаний підхід до розуміння освіти в суспільстві засновується нерідко і на ототожненні поняття „освіта” з поняттям ”просвітництво”. Визначаючи освіту таким чином, тобто освіта - це самоформування особистості, і оскільки особистість формується в конкретних соціокультурних умовах, то за своїми змістовними й діяльнісними характеристиками, своєю спрямованістю освіта у своїй основі відповідає соціокультурному континууму, в якому вона реалізується, а також тенденціям його розвитку. Звертається увага на те, що запровадження в філософії освіти концепту „парадигма освіти” (В.Андрущенко, Ю.Дерябін, С.Золотухіна, Л.Модзелевський, В.Лутай, О.Пономарьов, Л.Товажнянський, М.Тур, В.Чуйко, Б.Щербаков та ін.) по відношенню до процесу входження України в простір дії Болонських угод виявляє проблему визначення звязку впливу внутрішніх та зовнішніх чинників існуючих „дисциплінарних матриць” („парадигма” за Т.Куном) освіти і політичної угоди про встановлення спільних формальних характеристик освіти для різних країн.Відповідно можна визнати, що ототожнення знання і незнання, яке криється за мріями створити економіку та суспільство засновані на знаннях, є стратегічна помилка, що впливає на парадигмальне самовизначення освіти як форми поширення знання.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ