Трансформація епістемологічних засад сучасної соціології - Автореферат

Інститут соціології Національної академії наук УкраїниНауковий консультант - доктор соціологічних наук, старший науковий співробітник Бурлачук Віктор Фокіч, Інститут соціології НАН України, провідний науковий співробітник В.Даля, завідувач кафедри соціології доктор соціологічних наук, професор Сурмін Юрій Петрович, Інститут проблем державного управління та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України, перший заступник директора доктор соціологічних наук, доцент Щербина Віктор Миколайович, Інститут культурології Національної академії мистецтв України, завідувач відділу соціологічних досліджень та аналізу проблем української культури Захист відбудеться «29» квітня 2011 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.229.01 в Інституті соціології НАН України за адресою: 01021, вул.Особливістю розвитку соціології є її запізнення у набутті статусу науки, внаслідок чого період класики соціології хронологічно припадає на час утвердження парадигм некласичного знання і в природознавстві, і в філософії. У всіх зазначених вище працях ідеться про необхідність переходу від аналізу класичних концепцій соціологічної теорії до формування нових епістемологічних засад соціології як науки, що вивчає не стани, а процеси, які відбуваються в ґлобальному інформаційному суспільстві. У дослідженні було застосовано наступні загальнонаукові методи: метод аналізу у висвітленні стану наукової проблеми та у виокремленні основних положень метапарадигм; метод компаративного аналізу для співставлення концепцій представників разних наукових шкіл щодо інтерпретації понять «соціальна реальність», «субєкт дії», «метод пізнання»; історичний ретроспективний метод, який дозволяє дослідити логіку трансформації епістемологічних засад сучасної соціології; метод концептуалізації для розбудови соціологічного змісту поняття «картина соціального світу»; діалектичний метод, що застосовувався для опису процесу становлення субєкта в рамках соціальної реальності; метод типології й теоретичної класифікації, що був використан для аналізу епістемологічних засад метапарадигм класики, некласики и постнекласики в соціології. Зокрема, виокремлено три основні типи соціальності: соціальність як обєктивна реальність зі стабільними законами і тенденціями; соціальність як можливість спільності дій різних субєктів в одному соціальному просторі-часі; соціальність як мережа взаємодій, що наділена символічно заданим смислом і формується субєктами у процесах соціальних практик; Зокрема, ствержується, що ця відмінність зумовлена відмінністю підходів до соціальної реальності: у класиці соціальна реальність одна, її сутність трансцендентна, прихована за світом речей і явищ і обєктивна стосовно субєктивного світу спостерігача; у некласиці соціальна реальність - це сукупність абстрактних моделей, що відбивають окремі елементи інтерсубєктивного життєвого світу і ґрунтуються на науковій інтерпретації типологізацій повсякденної свідомості; у постнекласиці соціальна реальність - сукупність смислів комунікативних практик, що відрізняється як від доксичного перед-знання, так і від типологізацій життєвого світу;Головні напрями цієї трансформації можна виокремити як десубстанціоналізацію образу соціальної реальності; зміну позиції субєкта соціального пізнання стосовно досліджуваного обєкта (трансцендентна позиція змінюється на іманентну); перехід від позитивістського методу пізнання до методу подвійної рефлексії над базовими теоретичними концептами і позиціями субєкта пізнання в досліджуваній реальності. Повязуючи розвиток постнекласичного знання в соціології із постмодернізмом, робиться висновок, що ці концепції себе вичерпали. Ідеться не про створення універсальної моделі соціальних процесів, придатної для будь-яких сегментів соціальної реальності, цей дослідницький підхід радше потребує комплексного аналізу локальних процесів із подальшою спробою описати якомога більший спектр їхніх взаємозвязків з іншими, так само специфічно заданими процесами. Особливістю соціальних наук, на відміну від природознавства, є те, що вони як невідємна частина соціальної реальності одночасно виступають рефлексією з приводу її основних тенденцій. Уявлення про соціальну реальність як про реальність, що складається з окремих обєктів у вигляді субстанціональних елементів єдиного цілого змінюється уявленням про мережу двосторонніх взаємозвязків, про динамічне соціальне поле, де субстанціональні елементи відсутні, а їхнє місце належить соціальним процесам, як правило, наділеним зворотним звязком.