Трансформація діяльності комерційних банків в економіці держави - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наукДедалі більше загострюється питання щодо здатності банківської системи України забезпечувати зростаючі потреби різних секторів економіки в адекватному банківському обслуговуванні з урахуванням низького рівня капіталізації, ліквідності та якості активів, необґрунтовано високого рівня банківських витрат, недосконалої ресурсної бази значної кількості комерційних банків, що в остаточному підсумку може зумовити й системну дестабілізацію. На сьогодні в Україні практично немає наукових робіт, у яких би містилося комплексне дослідження теоретичних засад системної організації і трансформації діяльності комерційних банків, економіко-інституційних основ реструктуризації банківської системи та реорганізації банківських установ, функціонування банківських обєднань, місця і значення банків у формуванні та розвитку фінансово-промислових обєднань, особливостей банківської діяльності в умовах глобалізації. Відповідно до поставленої мети визначено сукупність основних завдань, спрямованих на її досягнення: розкрити сутність та економічну природу діяльності комерційних банків в економіці держави та виявити особливості системного функціонування банків; доведено доцільність трансформації діяльності значної кількості середніх і малих банків на основі виявленої інституційної концентрації у банківській системі України на рівні 40-50 банків; це дозволило обґрунтувати висновок, що решта банків як фінансові посередники практично не впливають на перебіг ринкових перетворень та не можуть забезпечити зростаючі потреби різних секторів економіки в адекватному банківському обслуговуванні; низький рівень капіталізації, ліквідності, якості активів і ресурсної бази може призвести до виникнення фінансових ускладнень та спричинити у подальшому банкрутство таких банків; концептуальні засади механізму фінансово-промислової інтеграції через: надання можливості ініціювати інтеграційні процеси «знизу», а саме з позицій банків, скасування заборони на виконання функцій головного підприємства банком та вимоги щодо участі у групі лише однієї банківської установи, запровадження переліку операцій, дозволених до виконання банками у межах групи, надання податкових пільг, створення можливостей щодо інвестиційної підтримки тих видів економічної діяльності, які є обєктом стратегічної зацікавленості банків; на цій основі доведено, що визнання банку центральною ланкою групи, яка відповідає за формування і дотримання принципів спільної фінансової політики, сприятиме формуванню і розвитку таких структур.У першому розділі «Теоретичні засади системної організації банківської діяльності в умовах ринкової економіки» здійснено наукове обґрунтування напрямів досягнення основної мети дисертації, що зумовило необхідність зясування суті банків, особливостей системного функціонування комерційних банків, сутності трансформації банківської діяльності та реструктуризації банківської системи як складових національної парадигми її розвитку. Попри те, що банк - це субєкт, який володіє економічною та юридичною самостійністю, капітал якого активно обслуговує процес виробництва й обігу, він не є первинним технологічним утворенням. Проведене дослідження дало можливість обґрунтувати висновок, що правильніше при розкритті сутності банку виходити з терміна «інститут», який підкреслює суспільне призначення банківської установи, для якої прибуток втрачає своє особливе значення лише як єдина і в кожному окремому випадку максимальна цільова змінна величина. Цілі ж банку лежать у площині інших, більш ємних цінностей: самодостатньої конкурентної поведінки як самостійного агента в економіці держави. У процесі свого динамічного розвитку банк має підтримувати рівновагу (фінансову стійкість) як здатність до збереження основних системних ознак.За таких обставин правильніше при розкритті сутності банку виходити з терміна «інститут», що підкреслює суспільне призначення банківської установи, для якої прибуток втрачає своє особливе значення лише як єдина і в кожному окремому випадку максимальна цільова змінна величина. Виявлено, що у розвитку банківської системи України посилюються внутрішні структурні диспропорції: досягнуто межі інституційної концентрації на рівні 40-50 банків, які володіють переважною часткою сукупного власного капіталу і загальних активів. Обґрунтовано, що суттєве відставання темпів росту капіталу банків від темпів росту їхніх активів провокує на майбутнє потрапляння банківського сектора економіки країни до інституційної пастки «швидкого зростання». Низький рівень капіталізації банків почне обмежувати їхні можливості щодо нарощування обсягів кредитування саме у той час, коли зростаюча реальна економіка потребуватиме дедалі вагомішої фінансової підтримки з боку банківського сектора.

Основний зміст