Трансформації культури в історичному процесі - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКААВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук Науковий консультант: доктор філософських наук, професор Босенко Валерій Олексійович. Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Парахонський Борис Олександрович, Національний інститут проблем Міжнародної безпеки Ради національної безпеки і оборони, завідувач відділу глобальної безпеки та європейської інтеграції; доктор філософських наук, професор Газнюк Лідія Михайлівна, Харківська державна академія фізичної культури, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін; Захист відбудеться 23 жовтня 2006 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Фундаментальні проблеми розвитку вимагають нового типу рефлексії історії і культури як єдиносутнісної суперечності у її всезагальному практичному й теоретичному змісті. Переміщення історії і культури у внутрішню суперечність зумовлює зміни у їх співвідношенні - у становленні історія є онтологічною детермінантою культури, у дійсній історії культура повинна стати детермінантою історії. Така практика є можливою через подолання: 1) теоретичних засад гегелівської і гуссерлівської концепцій феноменології, що відображають дві протилежні позиції, характерні для класичного й некласичного періодів історії і які в різних варіаціях відтворювалися у подальших феноменологічних концепціях; 2) сучасної парадоксальності визначеності-невизначеності відношення людини до світу, коли історія постає одночасною оголеністю і взаємовтаємниченням різних соціокультурних і цивілізаційних меж; 3) некатегорійності відображення та моделювання сучасної історії, коли діяльність людства руйнує її культурні засади; 4) дуалізму емпіричної "онтологічності" суспільної й індивідуальної свідомості та гносеологічно невизначеної фундаментальності транзитивності історії, в якій за людиною закріплюється не стільки статус "субєктивного фактору", скільки функціональність "маніпульованого субєкту". У вирішенні цієї проблеми згортаються всі "галузі" культури, тому зміст історичних трансформацій принципу співпадання мислення та буття як принципу співпадання логічного й чуттєвого є "кодом" розуміння трансформацій культури в історії. В дисертації застосовувалися принципи розвитку та взаємозвязку (у рефлексії історії як всесвітнього процесу), сходження від абстрактного до конкретного (в обґрунтуванні сутності становлення та засад трансформації його імперативів на культурну основу історії), єдності логічного та історичного (у виведенні вузлових моментів взаємоопосередкування логіки історії й історії логіки), співпадання початку та кінця (у визначенні суттєвого початку культури в її атрибутивному самовизначенні), системності (у систематизації суперечності історії та культури як динамічного процесу), що дають змогу розкрити фундаментальну прогресію культури від матеріально-практичних форм до абстрактних універсалій, а також транзитивні форми її соціально-історичних та феноменологічних трансформацій.Дослідження культури як тотальності, що у своїй сутності тотожна історії, зумовлює недостатність її рефлексій в просторі філософії культури, вимагає виведення "вузлових моментів" її теоретичного самовизначення в різних галузях і напрямках наукового й філософського пізнання. У другому підрозділі "Суперечності сучасних методологічних засад дослідження культури" зазначається, що сучасні суперечності методології пізнання та їх поширення на суперечності дослідження культури зумовлюються: 1) обмеженням обсягу понять "фундаментальність" та "основа"; 2) змістовним дисонансом онтології та гносеології, який ускладнюється особливістю синкретизму основи сучасної історії; 3) необхідністю методологічного випередження суспільного буття суспільною свідомістю при відсутності критерію істинності пізнання в кризовому стані історії. У другому розділі "Культурні визначення Логосу в "осьовому часі"" досліджується феномен антиномічності становлення як діахроніки культури, виявляються суттєві форми її безпосередніх й опосередкованих визначень у логіці предметно-практичної діяльності, феноменології духу, простору та часу культури, "усталення" єдиного змісту таких форм у різних типах культури, а також їх завершеності в контексті суперечливості "початку" та "кінця" історії. У третьому розділі "Соціальні виміри розвитку в суперечностях "цивілізації" і "культури"" розглядаються основні ідеологічні й соціокультурні засади проблемної ситуації, котра породжена обмеженням обсягу й сенсу цивілізації та культури, а також підміною обєктивних закономірностей розвитку субєктивними підставами, у наслідок чого утворюється ситуація дезінтеграції цивілізації та культури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ