Традиційне житлово-господарське будівництво українців північно-західної Галичини і південно-західної Волині другої половини ХІХ–початку ХХ ст.: етнічні риси і локальна специфіка - Автореферат

Національна академія наук України ТРАДИЦІЙНЕ ЖИТЛОВО-ГОСПОДАРСЬКЕ БУДІВНИЦТВО УКРАЇНЦІВ ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ І ПІВДЕННО-ЗАХІДНОЇ ВОЛИНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ ст: Етнічні риси і локальна специфікаАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Науковий керівник: доктор історичних наук, доцент Глушко Михайло Степанович, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри етнології. Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Борисенко Валентина Кирилівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри краєзнавства та етнології; кандидат історичних наук, доцент Данилюк Архип Григорович, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри географії України. Захист відбудеться 9 жовтня 2007 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 в Інституті українознавства ім.Селянський двір та його елементи виконували важливі функції в системі життєзабезпечення - захисну (житло) і виробничу (господарські будівлі). Зокрема, зважаючи на те, що й досі остаточно не локалізовано терени проживання українських етнографічних груп, робота має важливе значення для уточнення історико-етнографічного та етнографічно-архітектурного районування цієї території й України загалом. Для реалізації мети поставлені такі завдання: систематизувати відомості про традиційний житлово-господарський комплекс (двір, житло, господарські будівлі) окресленого регіону у відповідності з соціально-економічними параметрами і функціональним призначенням, архітектурно-планувальними особливостями та конструкцією; виявити генетичну спорідненість походження житлових та господарських будівель двору, а також типів і варіантів забудови селянського двору досліджуваного регіону із загальноукраїнським житлово-господарським комплексом; Адміністративно зазначена територія нині охоплює Сокальський, Радехівський, Бродівський, Жидачівський, Яворівський, Камянсько-Бузький, Буський, Золочівський, Перемишлянський, Пустомитівський, Мостиський, Дрогобицький, Самбірський, Жидачівський, північ Старосамбірського районів Львівської, Рогатинський, Галицький, Калуський, північно-східну частину Долинського районів Івано-Франківської, західну частину Бережанського та Монастириського районів Тернопільської областей.Перший розділ - „Дослідження традиційного житлово-господарського комплексу українців північно-західної Галичини та південного заходу Волині: історіографія, джерельна база, методологія та методика” - складається з трьох підрозділів. Житлово-господарський комплекс північно-західної Галичини та південного заходу Волині не був предметом спеціального дослідження вчених, а його характеристика відображала більше особисті враження, ніж результати глибокого наукового аналізу, хоча кілька поколінь народознавців зібрали про нього різноплановий матеріал. Любич-Червінський, описуючи територію між ріками Дністром, Лімницею, Стриєм і підніжжям гір Карпат, охарактеризував внутрішній устрій курної хати селянина та подав опис типових господарських будівель двору (1811). Суттєві позитивні зрушення у вивченні народного будівництва північно-західної частини Галичини та південного заходу Волині відбулися лише наприкінці ХІХ ст., коли характерні особливості народного будівництва (планування житла, забудова двору) в колишньому Камянецькому, Сокальському, Городок-Ягелонському та Староміському повітах описали, відповідно, український народознавець Я. У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. в північно-західній частині Галичини, як і на південному заході Волині, побутував відкритий зверху двір трьох основних типів забудови: вільної, замкнутої і зімкнутої.Комплексний аналіз типів забудови селянських дворів та їх варіантів, житлових і господарських будівель, їх планувальних схем і конструктивних типів на території північно-західної Галичини та південного заходу Волині дає основу для таких висновків. Водночас під впливом певних факторів (місцевих традицій, природно-географічних, політичних чинників, нерівномірного соціально-економічного розвитку районів, виникнення місцевих промислів, поширення торгівлі тощо) станом на другу половину ХІХ - початок XX ст. тут сформувалися чотири етнографічно-архітектурні райони з чітко вираженими локальними особливостями народної будівельної культури: центральний (Опілля), південний (придністрянське жидачівсько-самбірське Прикарпаття - Підгіря), північний (південно-західна Волинь - Галицька Волинь), північно-західний (перемишльсько-яворівське Надсяння ). Долівка була глинобитною, стеля - з дощок, сволоки найчастіше поперечні, дахи чотирисхилі під соломою. На Підгірї побутували деревяні (смерекові, спорадично - осикові) житла зрубної, зрубно-каркасної, інколи каркасно-дильованої конструкцій. Поряд з однорядовими житлами тут досить широко побутували будівлі з виділеними по ширині житлового приміщення ванькирами чи коморами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ