Сутність традиції, форми її прояву в соціальній практиці та суспільній свідомості. Діалектичний взаємозв’язок традиції і новаторства як фактору саморозвитку суспільства. Тенденції в розвитку традицій українського суспільства, детермінанти їх оптимізації.
ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукРобота виконана на кафедрі філософії Запорізького державного університету Міністерства освіти і науки України. Науковий керівник: доктор філософських наук, доцент Повзло Олександр Миколайович, завідувач кафедри філософії Запорізького національного технічного університету Захист відбудеться “26” жовтня 2001 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.01 по захисту дисертацій у Запорізькому державному університеті (адреса: 69600, м.Запоріжжя, вул. З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького державного університету (адреса: 69600, м.Запоріжжя, вул.Становлення якісно нового стану соціуму визначається показниками ефективності новаторської діяльності, основою формування якої є традиція. Сьогодні спостерігається підвищена увага громадськості і науки до створення не тільки політичних, економічних і соціальних традицій, що відповідають зміненим обєктивним умовам, але і до розвитку національних, культурних традицій, які в контексті процесу національного відродження відіграють важливу роль у консолідації українського суспільства та в актуалізації його потенціалу щодо продуктивної новаторської діяльності. Предметом дослідження виступає традиція як фактор саморозвитку суспільства. систематизувати основні тенденції в розвитку традицій українського суспільства і визначити детермінанти їх оптимізації в умовах сучасної соціальної трансформації. традиція суспільство новаторство саморозвиток Методологічну основу дослідження складають діалектичні закони взаємопереходу кількісних і якісних змін, єдності й боротьби протилежностей, заперечення заперечення, необхідні для аналізу діалектичного взаємозвязку традицій і новаторства в якості фактору здійснення саморозвитку суспільства, а також синергетичний принцип самоорганізації з акцентуванням уваги на дії внутрішніх соціальних факторів.У давнину (наприклад, Конфуцієм, Софоклом) та в середньовіччі традиція розглядалась як моральний норматив, звичай, закон, дотримуючись якого, людина і суспільство набувають гармонію і порядок. В періоди соціальних революцій традиція прирівнювалась до регресу і гальма суспільного розвитку; порівняно з традицією новаторство вважалось прогресивним явищем у суспільному житті на шляху до цивілізації (К.А.Гельвецій, К.Маркс, Ш.Л.Монтескє). Діяльність, що підтвердила свою значимість (цінність) у ході тривалої апробації в соціальній практиці, утверджується в суспільстві як прийнята норма і регулярно відтворюється вже як традиція. Треба зауважити, що коли розглядається традиція, мається на увазі загальне визначення її як окремого суспільного явища; в свою чергу, при аналізі традицій приділяється увага різним типам, видам та формам прояву традиції в соціальній практиці та суспільній свідомості. З іншого боку, традиція розглядається в динаміці як процес, у цьому випадку враховується її розвиток у системі суспільства в напрямку постійного якісного удосконалення (як самої традиції, так і суспільства в цілому).У суспільстві виникає потреба у виникненні і закріпленні життєво необхідних видів, способів, форм і методів діяльності, які видаються цінністю з критерієм корисності, з інтенцією реалізації ідеального належного в сучасному сущому. В ході багаторазового повторення на практиці в контексті відповідності обєктивним умовам розвитку суспільства відбувається відбір найбільш ефективних способів, форм здіснення діяльності і вони встановлюються як норма, зразок, стандарт дії. Типологія традиції, основана на критерії реальності дії традицій у суспільстві, включає автентичні традиції та неавтентичні традиції. Виділення соціально-історичної спадщини в типології традицій зумовлене необхідністю підкреслити джерело (основу) походження автентичних традицій в контексті спадкового взаємозвязку з попередніми етапами суспільного розвитку та вказати на наближеність до нього неавтентичних традицій у процесі їх переходу до пасивного стану. Закономірність дії традиції в суспільстві полягає в тому, що вона виступає умовою сталого відтворення суттєвих характеристик актуального стану соціальної системи і, одночасно, є базою для формування її (системи) нової якості в ході розгортання продуктивної діяльності новаторства.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
