Традиція та новація в українській філософії кінця XVIII – початку ХХ століття - Автореферат

Традиція та новація в українській філософії кінця XVIII - початку ХХ століттяТака ситуація створює всі передумови для «запозичень», функціонування західноєвропейських філософських концепцій в українській філософській думці, які, будучи за своїм змістом не ідентичними вітчизняним умовам розвитку науки і культури, не можуть забезпечити надійної теоретичної основи для наукових та філософських досліджень. Звертаючись до історії світової філософії в цілому та української філософської думки зокрема, неважко переконатися в тому, що навіть уявлення про традицію і новацію виконували важливі функції в їх розвитку. Філософська думка України, розвивалась як складова історико-філософської культури, функціонуючи у культурі, оперувала певними уявленнями про традицію та новацію, які фіксували культурно-історичні й світоглядні аспекти суспільного життя та функціонування філософських ідей у духовній культурі. В умовах сучасного розвитку української філософії виникло усвідомлення того, що лише уявлення про традицію та новацію (які мають стихійний та несистематичний характер) не можуть слугувати достатньою теоретичною основою для осмислення й дослідження національного світогляду, філософської думки в Україні, історії вітчизняної філософії, культури, політичної історії і. т.д. Відповідно до поставленої мети, в дисертації вирішуються наступні дослідницькі завдання: · зясувати історико-філософські, теоретичні та методологічні джерела дослідження категорій традиції та новації в філософській думці України кінця XVIII - початку ХХ ст.;Перший розділ «Історико-філософські і теоретичні джерела дослідження категорій традиції та новації» присвячено огляду стану теоретичної розробки проблеми категорій традиція і новація в історії філософії з вичленуванням методологічних та логіко-гносеологічних підходів до розуміння їх сутності, змістовного навантаження та взаємозвязку, аналітичного огляду використаної літератури. «Теоретико-методологічні джерела дослідження категорій традиції та новації» прослідковуються різні види визначення категорії традиція, в яких у лапідарній формі висвітлюється зміст даних категорій на певному етапі розвитку філософської і культурологічної думки від 50-х років ХХ ст. до нашого часу; здійснюється аналіз основних підходів до розуміння феномену традиції в працях відомих культурологів і філософів радянської доби як російських, так і вітчизняних, які отримують визнання і в пострадянському просторі, в тому числі і в Україні. Наголошується, що ядром культури є традиція як універсальний інформаційно-регулятивний механізм, який здійснює вибір, задає напрям новаціям, кінцевою метою чого є перетворення новацій у традиції в їх діалектичній єдності. «Уявлення про традицію та новацію у філософії стародавнього світу та середньовіччя» присвячено аналізу уявлень про традицію і новацію на ранніх етапах становлення філософії, де вони носять переважно емпірично-описовий характер. В логіці її розгортання та аргументації найбільш суттєвим стало положення про взаємозвязок традиції та новації з визнанням того, що традиція знаходиться у новації, а новація існує для традиції, де традиція і новація «у-собі» (реальна можливість), тоді як новація є традиція «для-себе» (реалізація можливості).