Традиція та новація в українській філософії кінця XVIII – початку ХХ століття - Автореферат

Київський національний університет імені Тараса ШевченкаРобота виконана на кафедрі української філософії та культури філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Захист відбудеться 21 квітня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. В роботі осмислено сутність, основні тенденції становлення і розвитку категорій традиція та новація як категорій, з якими повязана ретрансляція досягнутого, його оновлення і модифікація, звернення до них в історії вітчизняної та соціально-політичної думки в творчості М.Костомарова як категорій історичного пізнання; культури (П.Куліш, М.Гоголь); обгрунтування їх світоглядного змісту з виходом на національну ідею (Т.Шевченко). Ретроспективний аналіз ролі і значення категорій традиції та новації продовжується у зверненні до творчості В.Липинського із застосуванням цих категорій як категорій філософії історії, використання їх у суспільно-політичній доктрині Д.Донцова; історико-філософського пізнання у творчості Д.Чижевського. На основі компаративного аналізу доводиться необхідність використання категорій традиції та новації у звязку культури і філософії для поглибленого осмислення історії філософії України з дотримуванням плюралізму, діалогічності потрактування історико-філософського процесу в його гуманістичних вимірах.Така ситуація створює всі передумови для “запозичень”, функціонування західноєвропейських філософських концепцій в українській філософській думці, які, будучи за своїм змістом не ідентичними вітчизняним умовам розвитку науки і культури, не можуть забезпечити надійної теоретичної основи для наукових та філософських досліджень. Звертаючись до історії світової філософії в цілому та української філософської думки зокрема, неважко переконатися в тому, що навіть уявлення про традицію і новацію виконували важливі функції в їх розвитку. Філософська думка України, розвивалась як складова історико-філософської культури, функціонуючи у культурі, оперувала певними уявленнями про традицію та новацію, які фіксували культурно-історичні й світоглядні аспекти суспільного життя та функціонування філософських ідей у духовній культурі. В умовах сучасного розвитку української філософії виникло усвідомлення того, що лише уявлення про традицію та новацію (які мають стихійний та несистематичний характер) не можуть слугувати достатньою теоретичною основою для осмислення й дослідження національного світогляду, філософської думки в Україні, історії вітчизняної філософії, культури, політичної історії і. т. д. Відповідно до поставленої мети, в дисертації вирішуються наступні дослідницькі завдання: зясувати історико-філософські, теоретичні та методологічні джерела дослідження категорій традиції та новації в філософській думці України кінця XVIII - початку ХХ ст.;Перший розділ „Історико-філософські і теоретичні джерела дослідження категорій традиції та новації” присвячено огляду стану теоретичної розробки проблеми категорій традиція і новація в історії філософії з вичленуванням методологічних та логіко-гносеологічних підходів до розуміння їх сутності, змістовного навантаження та взаємозвязку, аналітичного огляду використаної літератури. „Теоретико-методологічні джерела дослідження категорій традиції та новації” прослідковуються різні види визначення категорії традиція, в яких у лапідарній формі висвітлюється зміст даних категорій на певному етапі розвитку філософської і культурологічної думки від 50-х років ХХ ст. до нашого часу; здійснюється аналіз основних підходів до розуміння феномену традиції в працях відомих культурологів і філософів радянської доби як російських, так і вітчизняних, які отримують визнання і в пострадянському просторі, в тому числі і в Україні. Наголошується, що ядром культури є традиція як універсальний інформаційно-регулятивний механізм, який здійснює вибір, задає напрям новаціям, кінцевою метою чого є перетворення новацій у традиції в їх діалектичній єдності. „Уявлення про традицію та новацію у філософії стародавнього світу та середньовіччя” присвячено аналізу уявлень про традицію і новацію на ранніх етапах становлення філософії, де вони носять переважно емпірично-описовий характер. В логіці її розгортання та аргументації найбільш суттєвим стало положення про взаємозвязок традиції та новації з визнанням того, що традиція знаходиться у новації, а новація існує для традиції, де традиція і новація „у-собі” (реальна можливість), тоді як новація є традиція „для-себе” (реалізація можливості).