Традиції та новаторство у зарубіжній музичній культурі ХХ століття - Дипломная работа

Дипломна робота Традиції та новаторство у зарубіжній музичній культурі ХХ століття Тернопіль - 2009 Зміст Вступ Розділ I. Стильові напрямки та композиційні системи музичної культури ХХ століття 1.1 Критерії оцінки сучасної музичної культури 1.2 Стильові напрямки початку ХХ століття: імпресіонізм, експресіонізм, фонізм Розділ 2. Традиції та новаторство у зарубіжній музичній культурі ХХ століття 2.1 Авангардизм у музичному мистецтві ХХ століття 2.2 Синтез як композиційний метод сучасної музики 2.3 Традиції та новаторство у творчості А. Шенберга та Ч. Айвза Висновки Список використаної літератури Додатки Вступ Діалог кожної національної культури та культурного надбання людства відбувався в умовах драматичних подій сучасної історії та спрямовував художній відгук у творчості музикантів - співаків, інструменталістів, композиторів, диригентів, дослідників музичного мистецтва. Саме у цьому чітко проявляється тенденція, яка охоплює всі визначні композиторські школи різних континентів і складає унікальну специфіку певного історичного етапу музичної культури. Водночас, завдяки урбанізації та нечуваному зростанню найрізноманітніших технічних засобів (електроніка, телефон, кінематограф, радіо, автомобіль, авіація, космос та ін.), а також нової архітектури, живопису, моди та ін. відбулись зміни у середовищі європейської цивілізації. Відбулося переосмислення системи цінностей, що зумовило пошук нових виразових засобів від принципів барокко до надсучасних звукових експериментів. У нового покоління з’явились нові вчителі: інтуїтивіст Анрі Бергнсон, екзистенціаліст Мартін Хайдеггер, неотоміст Жан Марітен, засновник психоаналізу Зігмунд Фрейд, футуристи та апологети сучасного урбанізму, прибічники елітарного мистецтва та боротьби з високим мистецтво, із соціальною ангажованістю художника. Інтелектуальний клімат, естетику ХХ століття створювали письменники та поети, художники та музиканти. Назвемо деякі найяскравіші постаті: Австрія - Франц Кафка, Карл Краус, Стефан Цвейг; Нововіденська школа на чолі з Арнольдом Шонбергом; Німеччина - Томас Манн, Бертольд Брехт, Ріхард Штраус, Ганс Ейвслер, Курт Вайль; Франція - Поль Клозель, Поль Валері, Анатоль Франц, Гійом Аполінер, Жан Кокто, Пабло Пікассо; Італія - Бенедетто Кроче, Франческо Малін’єрі; Англія - Бернард Шоу, Томас Еліот, Герберт Уельс. Творча еволюція композиторів набуває рис прискорення, динамізму, характеризується інтенсивними пошуками до змін стильових орієнтирів, про що свідчить спадщина І. Стравінського, А. Шонберга, Пауля Хінделіта, Б. Бартока та інших композиторів. Нестір та ін.), пов’язаних з пошуком нових підходів, методів та засобів, необхідних для оволодіння естетичними цінностями музичного мистецтва, поглиблення пізнання сучасного світу, створення умов для вибору стильових орієнтирів та побудови оригінальних авторських концепцій. Особливого значення для розгляду значення художньої стилістики ХХ століття, основних процесів розвитку музичного мистецтва, формування композиторських шкіл мають дослідження С. Павлишин, В. Якимоського, В. Холохова, Г. Філоненко, Л. Колнадської та ін. Саме це застереже вчителя від формального засвоєння учнями окремих тем навчальної програми лише як ключових знань, що призводять до некерованого самоплину або нав’язування школярам стереотипів сприйняття та оцінювання музики, негативно впливає на естетичний досвід особистості. Відповідно до мети дослідження необхідно було розв’язати наступні завдання: проаналізувати критерії оцінки сучасної музичної культури; охарактеризувати стильові напрямки та композиторські системи музичної культури ХХ століття; виявити синтез традиції композиторської техніки та новаторства у творчості Ч. Айвза та А. Шонберга; укласти довідник основних естетичних напрямків та течій зарубіжної музичної культури ХХ століття. Укладений довідник може бути використаний у практиці навчально-виховного процесу загальноосвітніх шкіл, у фаховій підготовці студентів музично-педагогічних факультетів та інститутів мистецтв вищих навчальних закладів, в інститутах післядипломної освіти для вчителів дисциплін естетичного циклу. Під час розгляду музичних явищ сьогодні застосовують принаймні декілька методів, з яких ні один не є цілком завершеним сам по собі. Багато й тут залежить від прогресивності поглядів, світогляду і обдарованості, таланту того, хто оцінює. Їх можна розділити на системи звуковисотної, ритмічної, тембрової і структурної організації. Ритмічний чинник отримав у XX ес. розвиток в індивідуальних стилях (головно Стравінського, Бартока, Прокоф’єва), а також у штучних системах (ессіна, Бляхера). Зростаюче у наш час зацікавлення внутрішньою якістю самого звуку, не тільки як барви, тембру, але й проникненням в саму сутність феномену музики, у 1950-ті pp. наново висунуло Дебюссі та імпресіонізм і призвело до нової оцінки творчості Стравінського фовістського періоду. Вказаний прийом Шенберґа дав значно більш без посередній стимул і теоретичну основу для виникнення принципів тембрової серіалізації, а опісля сонористики, як уза