Традиції середньовічного карнавалу в драматургії В. Шекспіра - Дипломная работа

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. КАРНАВАЛЬНА КУЛЬТУРА ЄВРОПЕЙСЬКОГО РЕНЕСАНСУ 1.1 РЕНЕСАНС ЯК ДУХОВНИЙ, СВІТОГЛЯДНИЙ, КУЛЬТУРНИЙ ПЕРЕВОРОТ 1.2 ПОХОДЖЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕРМІНУ “КАРНАВАЛ” РОЗДІЛ 2. СВІТ КРІЗЬ ПРИЗМУ КАРНАВАЛЬНОГО ДІЙСТВА У П’ЄСАХ В. ШЕКСПІРА 2.1 КАРНАВАЛЬНИЙ СВІТ КОМЕДІЇ В.ШЕКСПІРА “СОН ЛІТНЬОЇ НОЧІ” 2.2 ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЛЮДИНИ ТА СВІТУ В ТРАГІКОМЕДІЇ “БУРЯ” РОЗДІЛ 3. ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА 3.1 ОХОРОНА ПРАЦI IНВАЛIДIВ 3.2 ОСНОВНI ЗАХОДИ ТА ЗАСОБИ, ЗА ДОПОМОГОЮ ЯКИХ ЗДIЙСНЮЄТЬСЯ ЗАХИСТ УЧНIВ ВIД ДIЇ ШКIДЛИВИХ РЕЧОВИН 3.3 СПОСОБИ IММОБIЛIЗАЦIЇ I ПЕРЕНЕСЕННЯ ПОСТРАЖДАЛОГО ПРИ ТРАВМАХ РIЗНОЇ ЛОКАЛIЗАЦIЇ ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВСТУП Актуальність теми. Будь-які міркування про сказане Шекспіром завжди розміщуються між пересічним та несподіваним. Звідси стає зрозумілим значення точних інтерпретацій його творів, особливо що стосується конституювання та сучасних тлумачень головної шекспiрівської проблематики, де одна з провідних позицій мала би бути закріплена за темою природи, хоча основною темою Шекспіра є, звичайно, людина, а не природа. Шекспір (по-іншому, але не меншою мірою, ніж Рабле) заслуговує на те, щоб простежити в його творах нерозривний зв’язок з фольклорною традицією середньовічного карнавалу. У монументальній праці „Творчість Франсуа Рабле та народна культура Середньовіччя і Ренесансу” Міхайло Бахтін, шляхом детального аналізу, виявляє тісний зв’язок творчості Рабле з народною сміховою культурою Франції. Серед тих, хто звертався до теми карнавалу в контексті шекспірівського театру, варто згадати монографію польського критика і теоретика театру Яна Котта, присвячену Марлоу і Шекспіру, а також поодинокі розвідки сучасних британських та американських літературознавців. Хочеться вірити, що праця з гіпотетичною назвою “Творчість Вільяма Шекспіра і народна культура Середньовіччя і Ренесансу” ще чекає на свого автора, оскільки карнавальна перспектива погляду на Шекспіра відкриває нові можливості до розуміння так званих “неправильностей” у його п’єсах (суперечності між фабулою і текстом, жанрова неканонічність п’єс, “проблемні місця у тексті”, логічна чи причинно-наслідкова неузгодженість між окремими актами тощо), а більшість другопланових, позафабульних сцен у драмах англійського генія і поготів не піддається дослідженню без відчуття пульсації фольклорно-карнавального контексту театральних постановок часів Єлизавети І. Як зазначає відомий російський дослідник О.Лосєв ”… в ранньому Ренесансі висувається на перший план вільна людська індивідуальність. На останньому етапі Відродження, коли оголилися протиріччя епохи, був зруйнований оптимізм попереднього етапу. Главою сучасного радянського шекспірознавства є професор А.А. Анікст, праці якого давно визнано прогресивною наукою в усьому світі. До речі, в цьому виданні Фрай не перетворив аналізу “Бурі” на чисто міфокритичну проекцію, використовуючи тільки деякі моменти останньої у характеристиці етапів драматичного сюжету як магічного випробування окремих груп персонажів, або в інтерпретації магічного дару Просперо. Відомий дослідник Ю.Шведов у своїх монографіях [50; 51; 52] поділяє шекспірівські трагедії ІІ періоду на дві групи: першу групу становлять п’єси, написані у 1599-1602 роках. Авторка послуговується сучасними досягненнями українських та зарубіжних літературознавців, філософів із загальних проблем літератури, етики. Результати дослідження доповідались на щорічній науковій конференції студентського складу Рівненського державного гуманітарного університету (2012 р.) та відображені у одній публікації. Змінюється уявлення про Всесвіт, про процеси наукового дослідження; виникає нове мистецтво, нове розуміння політики, нові релігійні ідеї, відбуваються значні зміни філософських поглядів. Відродження означає можливість народитися знову, дати місце новій, з точки зору духовності, людині, і ці поняття не видаються нам незнайомими: ми можемо зустріти їх в Євангелії від Іоанна, в посланнях Св. Павла. У середні віки людина як така, була відсунута на другий план, оскільки головним було служіння в ім’я Бога, великий космічний союз, і людина була підпорядкована чітко визначеним законам, уникнути яких вона не могла. Не в останню чергу тісним взаємовідносинам драматургії і природи сприяла ренесансна образність, свобода композиції літературного твору, індивідуальність драматурга. 1.2 ПОХОДЖЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕРМІНУ “КАРНАВАЛ” Загальновідомо, що заслуга поглибленого розроблення поняття “карнавал” належить М. М. Бахтіну, який пов’язує його у своїй книзі про Ф. Рабле із середньовічним “амбівалентним” сміхом як феноменом циклічного повернення в часі. За приклад можуть правити “Страсті за Матфієм” та “Страсті за Йоанном” Й. С. Баха.