Аналіз традицій європейського і українського романтизму, що на зламі ХІХ–ХХ століть найповніше проявилися у парадигмі українського модернізму. Огляд синтезу романтичних традицій і модерністських тенденцій, що проявив себе у цих творах як неоромантизм.
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукНауковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент Мних Роман Володимирович, доцент кафедри романської філології та компаративістики Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент Гнатюк Мирослава Михайлівна, професор кафедри теорії літератури та компаративістики інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка; кандидат філологічних наук, доцент Бородінова Маргарита Веніамінівна, доцент кафедри історії української літератури та фольклористики Донецького національного університету Захист відбудеться «21» травня 2008 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.11 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Донецькому національному університеті за адресою: 83055, м.Одним із таких аспектів, надзвичайно важливим в українському контексті, є проблема романтичних традицій в українському модернізмі, інакше кажучи - питання присутності романтизму як традиції в ідейно-художній парадигмі українського модернізму. Осмислення цього питання в українському літературознавстві простежується вже у працях Лесі Українки, яка практично вперше звернулася до його розгляду. Існування неоромантизму як літературного явища є до сьогоднішнього дня дискусійною проблемою, тому у пропонованому дисертаційному дослідженні йдеться не стільки про неоромантизм, що існував у літературі наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття, скільки про відбиття традицій романтизму у літературному процесі доби модернізму. Такий діалектичний "перегук" модернізму із романтизмом, коли автори кінця ХІХ - початку ХХ століття або прямо звертаються до епохи романтизму, або романтична традиція відбивається у їх творах опосередковано (що особливо стосується системи символів), на думку дисертанта, і зумовив саму дискусію про неоромантизм як явище в європейській літературі загалом, і в українській зокрема. Новизна роботи полягає: § в конкретизації ролі романтичних традицій (неоромантизму) у своєрідній ідейно-естетичній парадигмі модернізму, § у визначенні місця неоромантизму в системі літературних координат, § у виявленні екстраполяції романтичних традицій у трьох драматичних творах: Лесі Українки ("Осіння казка"), Спиридона Черкасенка ("Казка старого млина") та Олександра Олеся ("По дорозі в Казку").Ідейно-естетичну парадигму модернізму визначають такі головні аспекти: реакція на реалістично-натуралістичну художню практику ХІХ століття (на рівні творення нових жанрів, нового стилю тощо); піднесення до своєрідної абсолютизації субєктивної свободи митця, який бореться проти ворожого оточення, ворожої реальності (тому модернізм і постає як явище, що не сприймає традицій, канонів, намагається зламати їх і натомість створити щось нове, незвичне); ліризація всіх жанрів літератури, коли лірика проникає в інші літературні роди, зявляються „лірична драма” („Зівяле листя” І.Франка), лірична новела („Intermezzo” М.Коцюбинського) тощо; проголошення культу краси (саме краса, на думку модерністів, здатна стати рушійною силою, бути метою справжнього митця); наскрізна символічність світогляду, закріплена у художніх текстах: новітні митці не сприймають реалістичної типізації, вони прагнуть натомість увести до сфери мистецтва (передусім поезії) символ як головний засіб пізнання й зображення дійсності. Серед тих рис романтизму, які в українській літературі розвивались і проіснували (інколи на периферії літературного розвитку) практично до початку ХХ століття, у роботі виділено наступні: неприйняття сірості та буденності реальної дійсності, заперечення існуючого ладу; інтерес до національної історії і національної міфології; орієнтація митця на душу людини, складність її внутрішнього світу; протиставлення особистості масам; трактування героя романтиків як носія найкращих, найпозитивніших рис людства, конфлікт якого з оточенням породжує його самотність (в аспекті креації головного героя модернізм часто поляризує з романтизмом: у модернізмі не завжди головний герой - носій позитивних рис, хоча у тих драматичних творах, які обрано для інтерпретації, переважає саме романтична традиція); так зване “романтичне двосвіття”: наявність двох різних світів, які охоплюють зовнішнє та внутрішнє (ця тенденція зберігається і в модернізмі, що на конкретних прикладах розглядається у подальших розділах дисертації); протиставлення природи й цивілізації; принципи романтичної поетики (символізація і “драматизація” літератури), що охоплюють весь літературний репертуар, чим, очевидно, романтизм частково відрізняється від модернізму, де "модернізація" охоплює всі наявні жанри.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
