Традиції європейського плутовського роману в російській літературі ХІХ сторіччя - Курсовая работа

Шахрайський роман звичайно зображував людей, вибитих з незалежних від них обставин з їхньої соціальної ніші й змушених шукати нові засоби до існування замість звичних, а саме махлювати й шахраювати. Багато жанрових новацій і прийомів авторів «пікаресок» у тім же столітті ставали надбанням інших національних літературних традицій, були успадковані романістами XVIII і наступних століть (Лесажем, Мариво, Прево, Дідро, Дефо, Філдингом, Смолеттом, Теккереем, Диккенсом, ін.). Найбільшу популярність і популярність серед масового читача одержав роман про Івана Вижигіна («Росіянин Жильблаз або Пригоди Івана Вижигіна») Окремі тенденції і прийоми плутовського роману простежуються у «Мертвих душах» М.В.Гоголя. В ньому було створено новий тип сюжету, побудованого на матеріалі реальної, неприкрашеної дійсності, вперше змальовано строкату соціальну картину, зображено людину в її повсякденному житті, намічено нові теми й мотиви, зокрема, розбещення молодої людини власницьким суспільством,влада грошей. Тема роботи "Традиції європейського плутовського роману в російській літературі 19сторіччя "є доволі актуальною,бо українське суспільство, яке знаходиться в стані економічної і суспільної трансформації, теж має багато прикладів нечесного збагачування, шахрайських методів досягнення економічних і політичних інтересів.Її характерні риси: 1) пікареска - це оповідання, що ведеться від першої особи, від імені самого героя, тобто фіктивна автобіографія; 2) при цьому, хоча автори «пікаресок» і довіряють герою-пікаро право бути суддею навколишньої його дійсності, у структурі оповідання пікаро-оповідач, пікаро-дійова особа, а також автор твору мають відносно самостійні точки зору, на грі яких і будується художнє ціле “шахрайського роману”; 3) сюжет “пікарески” розгортається як серія довільно настромлюваних один на одного епізодів-пригод героя, укладених, проте, у тверду рамкову конструкцію: це - або лист пікаро, що має якогось адресата, або його мовлення-сповідь, а ще частіше - проповідь, адресована певному слухачеві, або ж - і те, і інше; таким чином, композиція “пікарески” заснована на парадоксальному сполученні “закритості” й “відкритості”: пікаро веде оповідання про своє життя з моменту свого народження й до часу, до якого присвячене оповідання, що припускає можливість його продовження; 4) більшу роль у шахрайських романах грають “прологи”, що включають текст пікарески в ситуацію експлікованого спілкування автора й героя-оповідача із читачем (або читачами); тому шахрайський дискурс у той самий час монологічен і диалогічен: пікаро-оповідач претендує на право бути носієм останньої правди про світ, але авторська іронія й активність читача розмивають монологічний лад шахрайської проповіді. Наприкінці раннього періоду Відродження виник новий різновид розповідного жанру, названий шахрайським, або пікарескним (від іспанського picaro - шахрай) романом, який протягом наступних ста років залишався одним із провідних жанрів в іспанській літературі, його поява також була зумовлена такими процесами, що відбувалися в суспільному житті країни. Герой історії вдається до різних занять, буває серед різних людей, зазнає багато пригод і злигоднів навчається всіляких шахрайств і хитрощів і зрештою досягає певного матеріального благополуччя. Ставлення авторів шахрайських романів до своїх героїв, як правило змінюється в процесі розвитку роману та зміні умов і цілей життя його головних героїв. Першим шахрайським романом був твір «Життя Ласарільйо з Тормеса», опублікований у 1554 році, а написаний значно раніше, ще в 20-ті роки.Суспільні цінності, такі як багатство, презирство до людей праці, викликали появу прошарку людей, які прагнули досягти певного рівня життя не гребуючи ніякими засобами. Жадоба наживи призвела до ігнорування основних загальнолюдських цінностей: моральності, духовності, порядності, поваги до людської праці. Зародився шахрайський роман у Іспанії наприкінці раннього періоду Відродження. Такий стан суспільства призвів до виникнення прошарку людей, які створили своє багатство не працюючи, а здобули його під час воєн за рахунок переможених людей. Це призвело до формування суспільних поглядів, згідно яких авантюристи, шахраї досить просто і швидко досягають багатства, що треба працювати, треба «шукати» свою долю не гребуючи ніякими засобами.Визначення жанру стало ясно письменникові тільки в останній момент, тому що ще работаючи над поемою, Гоголь називає її то поемою, то романом. Щоб зрозуміти особливості жанру поеми “Мертві душі”, можна зіставити цей добуток з “Божественною комедією” Данте, поета епохи Відродження. Умовно перший том поеми «Мертві душі» можна розділити на три частини: перша - приїзд Чичикова і його слуг у губернське місто NN, знайомство із сановниками, відвідування будинку губернатора; друга - поїздка до поміщиків; третя - укладання купчої, спілкування з донькою губернатора й поспішний відїзд Чичикова з міста NN через виниклі дурні плітки про ловця «мертвих душ».

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІДЕЙНО-ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ ПЛУТОВСЬКОГО РОМАНУ

1.1 Європейська історія жанру та його основні ознаки

1.2 Плутовський роман в Росії ХІХ ст. (Ф.Булгарін)

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ТРАДИЦІЇ ПІКАРЕСКИ В «МЕРТВИХ ДУШАХ» М.В.ГОГОЛЯ

2.1 Сюжетно-композиційна своєрідність поеми

2.2 Чичиков - герой-плут

Висновки до розділу 2

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ