Тотальність та історичність буття (на матеріалах філософії неомарксизму) - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА УДК 111.11:141.7 буття гегель марксизм дійсністьРоботу виконано на кафедрі філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Лой Анатолій Миколайович, завідувач кафедри філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Захист відбудеться “19” травня 2003 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Не слід забувати, що проблеми буття та онтологія неординарно постають в контексті інших стратегій, як то аналітичної філософії, неомарксизму, неоструктуралізму. Якщо феноменологічна онтологія розглядає тотальність суто негативно, вважаючи її спотворюючою буття, то неомарксистське мислення розглядає тотальність аутентичним щодо буття, темпоральності, історичності тощо. Буття початково постає в якості “ще-не-ставшого”, субєкту матерії, яка є “існуючою в можливості” і має стати матерією субєкта, “діалектичною матерією”, рухаючись до подолання відчуження між світом і людиною. Неомарксизм у своїй онтологічній теорії та концепціях соціального пізнання і суспільної практики розробляє методологію створення у суспільстві і міжособистісних відносинах умов пізнання, здійснення та осягнення історичного процесу, позбавлення відчуження від результатів своєї творчості та діяльності, оточуючих людей та природи, віднайдення людської сутності, реалізації духовних і матеріальних запитів людини, яка повинна набути можливість розвиватися та існувати в буттєвій єдності. Маркузе “Hegels Ontologie und die Grundlegung einer Theorie der Geschichtlichkeit”, його ж твори “Beitrage zur Phanomenologie des Historischen Materialismus”, “Transzendentaler Marxismus“, в яких проводиться ґрунтовний аналіз питань історичності, тотальності та суспільності буття, онтологічних, історичних і феноменологічно-пізнавальних поглядів Гегеля та Маркса; праця Д.Історичність є те, що визначає історію саме як історію, є смислом того , що “є”, тобто буття. Субєкт і обєкт знаходяться в нерозривному звязку, світ стає реальністю для людини лише під час діяльно-предметного відношення до нього. Категорія “чистого Я” сама зростає з розкриття поняття життя, щоб потім, як назва для способу буття життя і способу її становлення, зайняти головне місце в подальшому розвитку цього поняття: життя як самосвідомість. Творення є “ставшим предметним проникнення індивідуальності і самої предметності”, оскільки воно є єдністю наступних різноманітних “моментів”: по-перше, воно є тим, що повинно бути зробленим (як “мета”, котра ще не реалізована, ще знаходиться у “протиріччі до дійсності”), по-друге, воно є самою дією: воно постає тільки у справі і як справа, і ця справа з необхідністю є завжди “визначеною” справою, “справою індивідума”, і по-третє, воно є, як ціле цієї єдності здійснюваної справи і здійсненої дії, “дійсність, яка є в наявності для свідомості”, “предметна сутність”, а саме “творення”. Життя, чи дух, не є спочатку тільки свідомістю, потім самосвідомістю, потім розумом, потім духом, а є тільки як єдність і цілісність усіх цих моментів; вони можуть виділитися у своїх подробицях на основі вже наявного цілого, вони є буттєвими способами єдиного і загального буття, вони розкриваються в одночасному становленні усередині загальної структури духу.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ