Тоталітаризація культурної сфери суспільного життя в УРСР (20-30-ті рр. ХХ ст.) - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКАРобота виконана на кафедрі української історії та етнополітики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Науковий керівник: доктор історичних наук, професор ГОРБАНЬ Юрій Андрійович, завідувач кафедри української історії та етнополітики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Захист відбудеться “17” вересня 2001 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м.Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (28 сторінок, 343 позиції). Ґрунтовне дослідження культурної сфери, яка є складовою частиною суспільно-політичного життя, дозволяє виявити стан морального здоровя суспільства, рівень економічних і політичних свобод, характеризує його духовний потенціал, певний тип суспільних відносин, політичний режим, тобто культурна сфера віддзеркалює перебіг суспільних процесів. В силу обставин, що склалися в Україні, довгі роки тема тоталітаризації культурної сфери висвітлювалась однобічно, або не висвітлювалась взагалі. Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається тим, що детальне вивчення подій, які відбувалися в культурній сфері УРСР у 1920-30-ті рр., дослідження всіх складних і неоднозначних явищ в ній, визначення місця і ролі в цих процесах української інтелігенції, аналіз взаємовідносин останньої з правлячим режимом - усе це допоможе не допустити повторення багатьох помилок попередніх етапів розвитку країни. Обєктом історичного дослідження є культура УРСР 1920-30-х років, як сфера духовного життя суспільства, що охоплює насамперед систему виховання, освіти, духовної творчості (особливо літературної та мистецької), а також установи й організації, що забезпечують їхнє функціонування (школи, вузи, клуби, музеї, театри, творчі спілки, товариства тощо).Однією з останніх праць періоду “хрущовської відлиги” було колективне дослідження, але воно як і вся історіографічна література радянського часу, страждає значними ідеологічними штампами, які цілком відбивають вади суспільства і часу: партія й радянська держава - головні “натхненники й організатори” розвитку мистецтва, літератури й культури в цілому. Особливої уваги заслуговують роботи Ю.Шаповала, в яких, автор часто по-новому висвітлив добре відомі й водночас викривлені та спотворені сторінки української історії, досліджує ті аспекти проблеми, які безпосередньо стосуються теми даної дисертації, а саме: показував вплив політичних репресій на свідомість інтелігенції, впровадження комуністичної цензури в сфері культури. В ній автор розкрив витоки політичної етики лівого радикалізму, проаналізував, як змінювалися норми та правила політичної поведінки лівих радикалів у процесі історичного розвитку України, висвітив історичну роль ліворадикальної політичної етики у становленні політичної системи України, в утвердженні тоталітарного режиму тощо. Репресивні дії більшовицького уряду проти інтелігенції знайшли своє відображення в кількох дослідженнях, але автори досліджують самі політичні репресії, а не показують їх вплив на творчу інтелігенцію та на свідомість всього суспільства. Історіографію з проблеми тоталітаризації культурної сфери України (1920-30-х рр.) доповнюють дисертаційні дослідження, зокрема М.Борисенка, В.Очеретянка, О.Тарапон, але названі дослідники не торкаються морально-етичних проблем інтелігенції в умовах функціонування тоталітарної системи, не досліджують вплив репресій на свідомість та подальшу діяльність української інтелігенції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ