Топологія душевного простору особистості - Автореферат

Харківський національний університет імені В.Н. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукРобота виконана на кафедрі теорії культури і філософії науки Харківського національного університету імені В.Н. Науковий керівник: Кандидат філософських наук, доцент Білецький Ігор Павлович, Харківський національний університет імені В.Н. Основним методологічним принципом застосовувалося математичне моделювання і проведена верифікація моделі в науково-аналітичному, філософсько-діалектичному та богословсько-містичному контекстах. Це дозволяє проаналізувати в особистісному просторі єдині закономірності духовного та фізичного серця, структурно-лінгвістичні особливості відповідних текстів Святого Письма, а також писання християнських подвижників і провести реконструкцію зворотної перспективи іконографічного простору. Если основная триада - единое, ум, душа имеет круговой характер, то результат ее действия, т.е. воплощенность и выраженность, является удвоенной триадой - тетрактидой, а, следовательно, должна удвоиться структура выражающей круговой модели.Набувають поширення різногалузеві дослідження фундаментальних структур особистості, що можуть забезпечити максимально повне її відтворення і синтез на основі культурно-цивілізаційних досягнень. Зникає процесуальне протиставлення субєкта й обєкта і виникає нова взаємодія, яку можна визначити як „спостерігач - предмет спостереження”, оскільки субєкт дослідження не може бути локалізований від предметності дослідження, і від статусу субєкта залежить результат дослідження. Сама структура такого влаштування, дана в своїй простоті і ясності, не повинна стати буттєвою відмичкою в руках людини і потребує зваженого застосування. Відтворення діалектичних закономірностей у топологічному образі та їх аналіз у контексті особистості має важливе значення для сучасності, дезорієнтованої безмежністю своїх можливостей, що доводить актуальність даного дисертаційного дослідження. У класичному філософському дискурсі дану проблему слід розглядати починаючи від античного неоплатонізму, де проблема душі ставиться як космічний принцип і розгортається як структура зі своєрідним топологічним влаштуванням.У першому підрозділі - “Проблема душі в системному підході модерну” - дається загальна характеристика історичного контексту, на основі якого формується особливий інтерес до системних підходів і, насамперед, до структурно-топологічних. Від Софії і Логосу ангажемент постсучасного дискурсу переходить до структури і топосу, оскільки обміління символічності є органічним процесом деміфологізації та перетлумачення міфів, характерним для епохи соціокультурних трансформацій, що, наприклад, дає підстави розглядати діахронний аспект розвитку культури як зміну топологічних схем універсумів. Проте ні психоаналіз, ні структуралізм, ні математичне моделювання, ні генетичне конструювання, ні розробка антропного принципу, розібравши і знову синтезувавши фундаментальні людські якості і характеристики, створивши досконалі схеми і розгадавши принципи особистісного буття, не можуть відтворити це буття. Велетенський цивілізаційний трансформер продукує безліч індивідуальних рис, які в сумі не дають адекватного людського образу, а лише розмивають у безкінечності проблему самоідентичності, і той самий механізм, що може забезпечити збирання образу, нівелює його. Розгорнуто пояснення характеристик моделі дуплекссфери як математичного феномену на основі теорії фракталу, що забезпечує особистісний підхід у науковому пошуку, де субєкт досліджень розглядає предмет не відсторонено і не може бути локалізованим від предметності розгляду в силу того, що він сам впливає на предмет вимірів, змінюючи його статус, співіснує з ним у понятійному бутті (В.Суспільне прагнення відтворити особистісне буття в цивілізаційних системних побудовах потребує глибинного розуміння кодових принципів душевного влаштування цієї особистості. Фундаментальну неадекватність людської сутності система компенсує, розшифровуючи душевні коди, згідно з якими створюється секулярна модель технокультурного простору. Структуру, доведену до абсолютної діалектики в лоні християнського неоплатонізму, пропонує вчення О. Лосєва. Душа є не тільки закутою в грудній клітці, а й трансцендентно виходить за межі тварного світу, континуально охоплює космічний порядок і естетично проявляється в позиційно-конструк тивних термінах “симетрія”, “пропорція”, “ритм”, “гармонія” тощо. Діалектичний принцип розгортання основних категорій Єдиного, Ума, Душі викреслює геометричну модель, фундовану на принципі золотого перетину, і має мьобіусне влаштування, що розгортається в колі по спіралі Архімеда.

2. Основний зміст дисертації