Толерантність як діалогічна універсалія: філософські аспекти збагачення культурного поля - Статья

Толерантність як діалогічна універсалія: філософські аспекти збагачення культурного поляСтановлення ненасильницького миру вимагає діалогізації полікультурного світу, яка постає необхідним інструментом гармонізації взаємовідносин субєктів культур. За логікою аналізу пропонується перевести рефлексію щодо толерантності у площину діалогічних універсалій, які у філософському розумінні складаються із загальних понять, ідей і мають для людини життєво-орієнтовний смисл. У статті розглядається сутність діалогу і толерантності як природних властивостей людини й експлікується значення толерантності у культурних універсаліях та у праксеологічній площині духовнопрактичного осягнення і перебудови світу. Реалізація мети статті за допомогою феноменологічного підходу, теоретичної реконструкції та аналітика щодо толерантності уможливлюють пошук корисних конструктів більш ефективної її імплементації у науково-освітній та соціально-культурний простір, тим більше, що у сучасній філософії універсалії все частіше розглядаються як універсалії культури. Вони як основа розуміння світу, як концептуальна засада його перетворення людиною або її адаптації до нього, імпліцитно формуються у культурно-освітньому просторі особистості і постають, з одного боку, орієнтаційною основою у виборі життєвих стратегій і певним інструментарієм сприйняття явищ дійсності, з іншого - інтелектуальним поєднанням образів у цілісну картину універсуму.Варто зазначити, що толерантність як багатогранне явище є предметом ґрунтовних досліджень багатьох учених у різних наукових дискурсах і площинах: в історико-філософському аспекті, у ліберально-філософському напрямі, у плані зіставлення толерантності й релігійного терпіння, у контексті плюралізму й діалогу культур тощо. Багатоаспектним, на нашу думку, є ретельний аналіз співвідношення толерантності й релігійної терпимості, здійснений філософами-релігієзнавцями, які розглядають толерантність як соціальний феномен, як настанову свідомості у відносинах між релігіями, зумовлену типом соціальної взаємодії та її культурними регуляторами. У такому сенсі вона охоплює ціннісні поняття та постає можливою стратегією співіснування культур і цивілізацій, ключовим складником етики виживання й захисту від дегуманізації та деградації, praxeology, presumption of acceptability, re-людства, загальнолюдським, загальнокультурним надбанням, що стало наслідком досвіду зустрічі різних культур, конфесій, філософських і політичних систем. Саме тому виникає необхідність аналізу толерантої та інтолерантної поведінки людини в контексті розуміння місця толерантності у системі понять і способів осмислення світу, в яких фіксуються властиві культурі найбільш загальні уявлення про людську діяльність, про місце людини в світі, про її ставлення до інших людей, до себе та про знаходження принципів і норм безпеки і злагоди життя. Аналіз цих чинників уможливить визнання загальнозначущої необхідності толерантності для взаємодії людей, що, на нашу думку, зумовлено, по-перше, принциповою обмеженістю пізнавальних можливостей і окремої людини, і людства загалом; по-друге, субєктивно детермінованою культурою, мовою, особистими якостями того, хто пізнає світ; специфікою самого знання, що не дає права претендувати на єдину, абсолютну істину, на знання всього про всіх; по-третє, наявністю, як мінімум, двох мов та їхньою нездатністю, кожної окремо, охопити зовнішній світ як універсум.Імплементація толерантності як концепту, як теоретичної засади та теорії в її найголовніших рисах має розгортатися у пошуках філософсько-освітніх (праксеологічних) напрямів, механізмів та підходів, проліферації цих підходів для наповнення діалогічної взаємодії теоретичними розробками діалогічних універсалій, провідне місце в яких належить толерантності.