Визначення закономірностей побудови автором свого ідіолекту. Дослідження спільного ходу інтертекстуального діалогу між письменниками. Особливості моделювання художнього світу в поезії В. Маккавейського, Р. Немировського, В. Набокова та В. Висоцького.
При низкой оригинальности работы "Типологія образу автора в ліричному тексті (на матеріалі російської та української поезії ХХ століття)", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Два аспекти одного й того ж явища - автор як субєкт творчості, який пізнає зовнішній світ і протистоїть йому, і реалізація висловлення автора у вигляді системи мовних одиниць - розглядаються науками про мову і про літературу (а також міждисциплінарними галузями: семантикою, семіотикою, теорією дискурсу, структурною поетикою, стилістикою, риторикою, теорією комунікації). Розглядається найбільш поширений в поезії тип автора, який належить безпосередньо до романтичних уявлень про поета, оскільки типовою формою героя романтичного твору була творча особистість - художник, артист, музикант, поет. Найбільш чітко, на думку автора дисертаційного дослідження, дозволяє побачити орієнтири поетичного світу автора-“митця” аналіз фундаментальної дихотомії “своє - чуже”, що виявляється в процесі опису частотного функціонального тезауруса обраних текстів. Єсеніна до типу автора-“митця” свідчить багато фактів: і установка на богемний спосіб життя, і паралелізм долі автора і ліричного субєкта, і синтез мистецтв (пісенність і мальовничість його поезії). Межею між “своїм” і “чужим” в художньому світі раннього Маяковського є не тільки співвідношення між “побутом” і “творчістю” (як заняттями, іманентними лірічному субєктові та “іншим”), але й між “творчістю” ліричного субєкта і “творчістю” інших (як опозиція “істинного - неістинного”, “корисного - непотрібного”, “актуального - застарілого”).На рівні наступної комунікативної ланки тексту загальною умовою є метатекст, який виникає з обєднання текстів автора, що втілюють обєктивний і субєктивний принципи світобачення - сприйняття та уявлення, що відображається на денотативному рівні текста, а також у всіх елементах поетичного мовлення. Автор-“ізгой” - це дивак, незрозумілий, чужий, який не вписується в загальні норми побутовою невлаштованістю (О. Автор-“трикстер” - містифікатор, який при детальному розгляді виявляє в побутовій поведінці “маску” чи ряд “масок” (шинель М. Автор-“ремісник” гранично демократичний і всією поведінкою демонструє свою “подібність” до всіх: участю в політичних і суспільних організаціях, авторським досвідом, публікаціями в газеті, активною працею (В. На противагу текстам автора-“ремісника” з майже автологічною мовою, для автора-“ізгоя” на рівні тексту характерна герметичність, особлива кодованість тексту, що передбачає вузьке коло адресатів, гру поглядами, поліфонічність і полісемантичність.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
