Типології етичних вчень - Реферат

Типології етичних вченьДескриптивно-описовий підхід у дослідженні історії етики надає можливість розглянути етичні погляди різних філософів, виявити специфіку філософсько-етичних міркувань у різні історичні епохи та у межах різних культурних традицій. Будь-яке вчення про мораль опосередковане не лише власною біографією мислителя, але й характером його виховання, соціальним середовищем, в якому він жив, звичаями тієї соціальної групи, до якої належав. Власне етика як вчення про вище благо та етичні чесноти виникає завдяки Аристотелю, який будує своє вчення через критику Платонівських поглядів. Вирішення цього питання в історії етики конкретизувалося низкою інших проблем: визначення морального ідеалу; зясовування співвідношення щастя та чесноти; знаходження критеріїв оцінювання морального вчинку; пошуку джерела моралі та моральної нормативності; пояснення засад моральної діяльності; зясування ролі розуму та почуттів в моральній мотивації; обґрунтування універсальної та партикулярної ціннісної значущості вимог моралі, тлумачення морального авторитету та субєкту моральнісного вдосконалення. Розглядаючи ці окремі проблеми, дослідник стикається з наявністю різних варіантів нормативних етичних програм, які не лише пропонують альтернативи у розвязанні цих проблем, але й в кінцевому стані являють собою способи обґрунтування моралі.При цьому емпірична етика, узагальнюючи предмет реальних потреб людини, тлумачила ідеал як благо, що відкриває перед людиною широкі перспективи як в індивідуальному, так і в соціальному вимірах її існування. Евдемонізм (від грецък. евдемонія - щастя) - це філософсько-етична традиція та життєва настанова, згідно яким єдиним або вищим благом, що має цінність саме по собі, є щастя. Особливість етики як способу обґрунтування моралі полягає в тому, що евдемонізм повязує мораль із щастям, при цьому її сутність зводиться до специфічних субєктивних переживань - приємних, радісних відчуттів, задоволення, душевного комфорту, блаженства які проявляються в доброчесній поведінці. Таким чином, основу повноти щастя закладає сукупність всіх благ: щасливою не може бути людина потворна, низького походження, хвора, самотня. Лише в XX ст. відбуваються спроби розвести ці поняття за критеріями цілісності (щастя - це задоволення життям в цілому), тривалості(щастя - це довготривале задоволення), якості (щастя - це глибинне та повне переживання), оцінки (щастя - це не лише відчуття, але й обєкт оцінки, схвалення).Прояснення джерела моралі є одним із найважливіших питань в етиці, оскільки відповідь на нього дозволяє в різний спосіб теоретично обґрунтовувати моральні ідеали та норми в залежності від того, що береться в якості висхідного пункту пояснення: Божественне начало, природа або суспільство. Мораль мислиться як закон, який надається людям божеством напряму або опосередковано, через героїв чи пророків. Згідно міфологічним уявленням людей перших культур-цивілізацій давньоіндійський першопредок людей Ману, давньоєгипетський бог Осиріс, божество народів Мезоамерики Кецаль-коатль не лише принесли людям божественну мудрість у вигляді знань, вмінь, правил життя, але й жили разом з людьми, прищеплюючи їм правильний спосіб життя. Отже, із цих положень випливають постулати біологіцистського підходу в етиці: по-перше, мораль має природну основу, по-друге, людина відрізняється від інших біологічних видів розвитком психіки та інтелекту, здатністю до розвинутої мови, які забезпечують функціонування моралі; по-третє, в моральнісному розвитку особистості підкріплюючу роль відіграють різні культурні механізми, навчання зокрема. Біологія може досліджувати напрямок еволюції, але біологія не знає кінцевої мети еволюції, вона не може стверджувати, що цілі еволюції є благом для людини, вказувати на те, які цілі є для людини правильними та які зобовязання вона має виконувати.Основна моральна якість людини повязувалася з "розумною людяністю",а основою мирного співіснування стверджується "гідність розуму" в кожній людині. У своїй особливій якості логічно мислячої істоти, людина здатна бути мірою всіх речей, скільки здатна створювати "другу природу" - варіативний соціокультурний простір, який є результатом вибору, творчості та активності самої людини. В аналізі природи людських прагнень та шляхів їхньої реалізації, грецький філософ прийшов до висновку: прагнучи блага (яке розуміється як користь та щастя) людина стикається з проблемою вибору задоволень та страждань, що ведуть до блага, та проблемою засад такого вибору. І розум відкриває людині благо саме в націленості на найкращі можливості. Саме завдяки розуму людина має здатність не просто слідувати закону, але й встановлювати самому для себе закони й підкорюватися їм, або іншими словами - здатність до автономії - самозаконодавства.

Зміст

1. Методологічні засади етичного дослідження

2. Типи етичних вчень у визначені морального ідеалу

3. Типи етичних теорій в тлумаченні джерела моралі та моральної нормативності

4. Типи етичних вчень в поясненні засад моральнісної поведінки

Список використаної літератури

1. Методологічні засади етичного дослідження