Поняття, функції, види та рівні спілкування як основної форми діяльності. Поняття інтеракції та її місце в структурі спілкування. Сутність та природа конфліктів; умови їх конструктивного вирішення. Особливості бесіди, зборів, переговорів, розмови.
Інтуїтивно легко допустити безсумнівну звязок, який існує між спілкуванням і взаємодією людей, однак важко розвести ці поняття і тим самим зробити експерименти більш точно орієнтованими. Одні вчені просто ототожнюють спілкування і взаємодію, інтерпретуючи і те й інше як комунікацію у вузькому значенні слова (тобто як обмін інформацією), інші розглядають відносини між взаємодією і спілкуванням як відношення форми деякого процесу і його змісту. Частина цих різночитань породжена термінологічними труднощами, зокрема тим, що поняття "спілкування" вживається то вузькому, то в широкому сенсі слова. У процесі спілкування в колективі формується спільність поглядів на принципові питання, що визначає всю подальшу взаємодію субєктів спільної діяльності, їх стратегію поведінки, тобто формується загальна позиція, що сприяє інтеграції співробітників у єдине соціальне ціле. Кожна особа відчуває потребу до спілкування, взаємодії та взаємодопомоги.Спілкування як комунікативна діяльність - складний і динамічний процес, що характеризується безперервною взаємодією його учасників. Спілкування визначається як передача інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів звязку будь-якого типу [7, с. Спілкування як системне утворення має чітку організацію, яку забезпечують взаємоповязані і взаємозумовлені структурні елементи, з-поміж яких виділяють елементарні компоненти й засоби комунікації (засоби мовної системи, невербальні засоби, засоби інших семіотичних систем). До елементарних компонентів спілкування відносять субєкт спілкування, обєкт спілкування, предмет спілкування, засоби спілкування, канал комунікації, комунікативний шум, фільтри, зворотний звязок, контекст спілкування, продукт спілкування. Діяльність організується і збагачується через спілкування.За характером комунікантів у просторі та часі розрізняють спілкування: - контактне; Це може бути розмова телефоном, спілкування у листах тощо [11, с. З погляду змінної - постійної позиції "я - мовця" і "ти - слухача" розрізняють спілкування: - діалогічне; За кількістю учасників розрізняють спілкування З погляду ситуації спілкування і взаємостосунків тих, хто спілкується, розрізняють спілкування: - приватне;Частина авторів просто ототожнюють спілкування і взаємодію, інтерпретуючи і те й інше як комунікацію у вузькому значенні слова (тобто як обмін інформацією), інші розглядають відносини між взаємодією і спілкуванням як відношення форми деякого процесу і його змісту. Іноді вважають за краще говорити про повязаний, але все ж самостійне існування спілкування як комунікації і взаємодії як інтеракції. Якщо дотримуватися запропонованої при характеристиці структури спілкування схеми, тобто вважати, що спілкування в широкому сенсі слова (як реальність міжособистісних і суспільних відносин) включає в себе комунікацію у вузькому сенсі слова (як обмін інформацією), то логічно припустити таку інтерпретацію взаємодії, коли воно постає як інша - у порівнянні з комунікативної - сторона спілкування [9, с. Якщо комунікативний процес народжується на основі деякої спільної діяльності, то обмін знаннями й ідеями з приводу цієї діяльності неминуче припускає, що досягнуте порозуміння реалізується в нових спільних спробах розвинути далі діяльність, організувати її. Участь одночасно багатьох людей у цій діяльності означає, що кожен повинен внести свій особливий внесок у неї, що й дозволяє інтерпретувати взаємодію як організацію спільної діяльності.Крім кооперації і конкуренції, говорять про згоду і конфлікт, пристосування і опозицію, асоціацію і дисоціацію і т.д. У другу групу потрапляють взаємодії, так чи інакше "розгойдуючи" спільну діяльність, що представляють собою певного роду перешкоди для неї. Кооперація, або кооперативна взаємодія, означає координацію одиничних сил учасників (упорядкування, комбінування, підсумовування цих сил). Леонтьєв А. Н. називав дві основні риси спільної діяльності: - поділ єдиного процесу діяльності між учасниками; Взаємодія, під час якого учасники, з одного боку, демонструють небажання розуміти позицію і думку інших партнерів по взаємодії.Його мета - не змінити партнера в спілкуванні, а просто підтвердити свою присутність у даній культурі, в даній ситуації, заявити про свою компетентність в ній: наприклад, стиль вітань, питань, що задаються при зустрічі, характеру очікуваних відповідей. Недотримання ритуалу породжує припущення про некомпетентність людини, про його невміння дотримуватися "правила гри" (наприклад, тривале топтання гостя в передпокої, коли зустріч давно вже закінчена, може викликати негативну оцінку поведінки з точки зору прийнятих норм) [4, с. Цей стиль походить від соціальних міжгрупових ситуацій спілкування, де головною задачею партнерів є підтримка звязку із соціумом, підкріплення уявлення про себе як про члена суспільства.
План
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПІЛКУВАННЯ ТА ВЗАЄМОДІЇ
1.1 Спілкування як основна форма діяльності
1.2 Функції, види та рівні спілкування
1.3 Поняття взаємодії (інтеракції) та її місце в структурі спілкування
РОЗДІЛ II. ВИДИ І ТИПИ ВЗАЄМОДІЇ В ПРОЦЕСІ СПІЛКУВАННЯ
2.1 Основні типи і види взаємодії
2.2 Стилі взаємодії та їх особливості
2.3 Форми та принципи взаємодії
РОЗДІЛ III. КОНФЛІКТ ЯК ОСОБЛИВА ФОРМА ВЗАЄМОДІЇ
3.1 Сутність та природа конфлікту
3.2 Умови конструктивного вирішення конфлікту
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
