Типи поведінки в конфліктах як стратегію спілкування особистості - Курсовая работа

Конфлікти - одне з найважливіших явищ сучасного соціального і політичного життя, вони супроводжують людину в усіх сферах її життєдіяльності. Шипілов вирізняють 11 галузей науки, що займаються конфліктами: соціологія, психологія, політологія, історія, філософія, мистецтвознавство, педагогіка, правознавство, соціобіологія, математика, військові науки. Слово конфлікт вживають з такими прикметниками: військовий, художній, міжнародний, реґіональний, етнічний, міжнаціональний, соціальний, трудовий, кримінальний, моральний, внутрішній, міжособистісний, міжгруповий та з багатьма іншими, що відображає як широту феноменології конфліктів, так і складність ознак кожного окремого випадку зіткнення. Так, у буденному житті поняття "конфлікт" використовується стосовно широкого кола явищ - від збройних зіткнень, протистояння різних соціальних груп, міжособистісних розбіжностей аж до сімейних непорозумінь. Тому найкраща стратегія управлінця в його практичній діяльності, в організації - бути "на ти" з проблемами та конфліктами, не лякатися, а жити разом з ними, попереджуючи їх думкою, аби правильно відреагувати на їхні причини і дати компетентні відповіді на питання, вирішити чи запобігти конфлікту.Чередування взаємних реакцій, що спрямовані на реалізацію інтересів кожної сторони та обмеження інтересів опонента, складає видиму соціальну реальність конфлікту. Різне поєднання проявів розглянутих параметрів у вигляді системи координат дало можливість Шипілову А. І. виділити чотири основні стратегії поведінки в конфлікті: Нормативна стратегія - лінія поведінки, в основі якої лежить опора на нормативність позиції у поєднанні з повагою до особистості опонента. Згідно з цими характеристиками поведінки особистості в конфлікті Томас К. У. та Кіллмен Р. Х. розрізняють такі способи врегулювання конфліктів [23, с. Цей стиль використовується, коли проблема не така важлива, коли людина не хоче витрачати сили на її вирішення, коли людина відчуває себе неправою або коли інша людина володіє більшою владою. Вони, в процесі взаємодії, можуть утворювати такі конфліктні пари: 1) учень - учень; 2) учень - учитель; 3) учень - батьки; 4) учень - адміністратор; 5) учитель - учитель; 6) учитель-батьки; 7) учитель - адміністрація; 8) батьки - батьки; 9) батьки - адміністрація; 10) адміністрація - адміністрація.Тому найкраща стратегія управлінця в його практичній діяльності, в організації - бути "на ти" з проблемами та конфліктами, не лякатися, а жити разом з ними, попереджуючи їх думкою, аби правильно відреагувати на їхні причини і дати компетентні відповіді на питання, вирішити чи запобігти конфлікту. Чередування взаємних реакцій, що спрямовані на реалізацію інтересів кожної сторони та обмеження інтересів опонента, складає видиму соціальну реальність конфлікту. Оскільки дії опонентів впливають один на одного, виходять з попередніх дій іншого, то в будь-якому конфлікті вони набувають характеру взаємодії. Згідно з цими характеристиками поведінки особистості в конфлікті Томас К. У. та Кіллмен Р. Х. розрізняють такі способи врегулювання конфліктів: конкуренція (суперництво, боротьба) як бажання задовольнити свої інтереси за рахунок іншої особи; пристосування, що означає жертвувати власними інтересами заради іншої людини; компроміс; втеча (уникнення, ігнорування), для якого є характерним як відсутність схильності до кооперації, так і відсутність тенденцій щодо досягнення власних цілей; співпраця (співробітництво, колаборація), коли учасники ситуації приходять до альтернативного рішення, яке задовольняє інтереси обох сторін. Хоча на рівні суспільства конфлікт у цілому розглядається як позитивне явище, у школі домінує точка зору, що треба уникати конфліктів, або подавляти їх.