Поняття та види заходів процесуального примусу в цивільному процесуальному законодавстві України. Підстави та порядок застосування процесуальних фікцій. Сутність та особливості тимчасового вилучення письмових чи речових доказів для дослідження їх судом.
ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАХОДІВ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ 1.1 Поняття та види заходів процесуального примусу 1.2 Підстави та порядок застосування заходів процесуального примусу РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ТИМЧАСОВОГО ВИЛУЧЕННЯ ДОКАЗІВ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ЇХ СУДОМ 2.1 Поняття тимчасового вилучення доказів для дослідження їх судом 2.2 Випадки застосування тимчасового вилучення доказів для дослідження їх судом РОЗДІЛ 3. Важливу роль у забезпеченні захисту прав, безперечно, належить суду. Проте трапляються випадки, коли особи, які беруть участь у справі, та інші учасники цивільного процесу (гл.4 ЦПК [4]) України порушують приписи норм цивільного процесуального законодавства, протидіють самому процесу здійснення правосуддя, зловживають своїми правами тощо. У різні часи в роботах В.В. Бутнєва, П.Ф. Єлісейкіна, І.М. Зайцева, М.В. Кузнєцова, О.Г. Новікова, Д.Г. Нохріна, Н.О. Чечиної, М.Й. Штефана, А.В. Юдіна тощо аналізувалися окремі питання застосування заходів процесуального примусу, зокрема, тимчасового вилучення доказів для дослідження судом. Заходи процесуального примусу - новий інститут цивільного процесуального права, який не був передбачений ЦПК 1963 р. Заходи процесуального примусу є формою процесуальної відповідальності учасників процесу за невиконання процесуальних обовязків. Заходами процесуального примусу є процесуальні дії суду відносно осіб, які порушують: 1) встановлені у суді правила або 2) протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства [21, с.300-301]. До правил суду належать також і ті, які встановлені головуючим для конкретної справи чи судового засідання. ЦПК України передбачає можливість примусового вилучення судом доказів, необхідних для дослідження справи за умови, якщо вони не надані і причина такого неподання суду не повідомлена. Українські вчені В.В. Комаров та Н.В. Сібільова зазначають, що у режимі судочинства конституційні засади судочинства не допускають ніяких винятків, і їм притаманна найвища стабільність. Зокрема С.С. Алексєєв, С.В. Васильєв, М.А. Вікут, І.М. Зайцев, П.Ф. Єлісейкін, Ю.С. Жицинський, О.С. Іоффе, В.В. Лазарєв, О.Е. Лейст, О.Г. Лук’янова, А.О. Мельніков, В.А. Ойгензихт, А.С. Піголкін, І.С. Самощенко, Т.В. Сахнова та ін. Така позиція штучно нівелює уявлення про сучасний механізм правового регулювання процесуальних правовідносин, ігнорує суттєві особливості методів окремих галузей права і тому категорично не можна погодитися з думкою І.С. Самощенка і М.X. Фарукшина про те, що процесуальної відповідальності не існує [25, с.87]. Адже у випадку недотримання норм матеріального права застосовується один механізм правових інструментів, покликаних відновити становище, що існувало до порушення законодавчих правил. Справді, юридична відповідальність поділяється на види залежно від того, до якої галузі права вона належить, про що згадувалось не одним поколінням науковців. Частина 1 ст.90 ЦПК України закріплює, що заходами процесуального примусу є встановлені цим Кодексом процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства. Суд може застосувати кілька заходів у вигляді попередження за різні правопорушення.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
