Тимчасова балонна оклюзія аорти в комплексному лікуванні важких абдомінальних кровотеч - Автореферат

Застосування традиційних оперативних методів зупинки кровотечі при профузних АК ускладнюється продовженням кровотечі, необхідністю виконання операції при нестабільних гемодинамічних показниках, що обумовлює високий ризик оперативного втручання (Бойко В.В. та співавт., 2000; Tisherman S.A., 2000). Більшість існуючих інструментальних методів тимчасового гемостазу (абдомінальна компресія аорти, балонна оклюзія ранового каналу) також виконуються після лапаротомії, інші - дуже травматичні (торакальне затискання аорти) чи малоефективні (абдомінальна пневмокомпресія) (Karkos C.D. et al., 2001). Серед методів тимчасового гемостазу при профузних АК заслуговує на увагу балонна оклюзія низхідної грудної аорти, ефективність якої для досягнення ТГ та стабілізації показників ЦГ підтверджена в ряді експериментальних досліджень та клінічних спостережень (Schwab C.W. et al., 1996; Matsuoka S. et al., 2001). Розробити в експерименті метод тимчасової дозованої оклюзії аорти та оцінити ефективність його застосування в комплексному хірургічному лікуванні хворих з тяжкими абдомінальними кровотечами. Експериментальне дослідження виконано на 30 кролях-самцях породи “Шиншила” вагою 2,8-3,1 кг, які були розділені на 5 груп по 6 тварин в кожній: в 1 групі моделювався ізольований ГШ; в 2 групі - повна ОА на фоні ГШ протягом 20 хвилин; в 3 групі - повна ОА на фоні ГШ протягом 40 хвилин; в 4 групі - повна ОА на фоні ГШ протягом 20 хвилин з наступним дозованим зменшенням її ступеня на 20 хвилин і потім повним припиненням оклюзії; в 5 - контрольній групі виконувалися тільки оперативні доступи до судин і введення катетерів.У 3 і 4 групах у половини тварин відзначено стійкий гемостаз після зменшення і/чи припинення ОА, причому повне припинення ОА в 4 групі призвело до рецидиву кровотечі лише в одному спостереженні. У 4 групі тварин зміни ЧСС на етапах зменшення та припинення ОА були незначні в порівнянні зі змінами у 2 і 3 групах, а показники УО і СІ - вірогідно вище. Зміни ЕКГ, повязані з перевантаженням міокарда, піддавалися зворотному розвитку у тварин 2 і 4 груп та були більш стійкими в 3 групі. Найбільш вираженими ці зміни були в 3 групі, показники 2 та 4 груп вірогідно не відрізнялися. При виконанні повної ОА протягом обмеженого часу з її дозованим зменшенням і наступним припиненням (4 група) зазначені зміни в міокарді і легенях були менш виражені, ніж у 1 групі, де ОА не виконувалася, і ніж у 2 групі, де загальна тривалість ОА була меншою при таких саме морфологічних змінах в абдомінальних органах.Повна ОА протягом 20 хвилин дозволяє досягти гемостазу з високим ризиком рецидиву кровотечі після швидкого повного відновлення кровотоку. Подальша дозована ОА протягом 20 хвилин і поступове відновлення периферичного кровообігу дозволяє значно зменшити ризик рецидиву кровотечі. Повна ОА до 20 хвилин із наступним поступовим зменшенням і збереженням часткового периферичного кровотоку при сумарному часі оклюзії не більш 40 хвилин дозволяє досягти гемостазу, гемодинамічної стабілізації, знизити ризик ішемічного ушкодження абдомінальних органів і вираженість реперфузійного синдрому в умовах експериментального ГШ. Розроблений алгоритм проведення тимчасової балонної ОА, який складається з наступних етапів: 1) виконання доступу до стегнової артерії; 2) розташування БК у низхідній грудній аорті; 3) здійснення повної ОА протягом максимально обмеженого часу; 4) дозоване зменшення ступеня ОА з поступовим її припиненням; 5) видалення БК, профілактика можливих ускладнень дозволяє оптимізувати її проведення та покращити умови виконання оперативних втручань у хворих з тяжкими АК. Використання тимчасової ОА у хворих з профузними АК, обумовленими пораненням внутрішніх органів і судин, ерозивно-виразкових ушкоджень шлунково-кишкового тракту та при операціях із приводу розшаруючих АЧА сприяло стабілізації гемодинамічних показників, зменшенню операційної крововтрати на 21%, інтраопераційної летальності - на 3,4%, дозволило уникнути її при застосуванні розробленого алгоритму балонної оклюзії та не призводило до будь-яких специфічних ускладнень.