Територіальний адміністративний поділ - Контрольная работа

У цей час карта Європи була знову змінена відповідно до геополітичних інтересів великих держав. Унаслідок цього до складу багатонаціональної Австрійської імперії після першого (1772) та третього (1795) поділів Польщі відійшла Галичина, а після укладення австро-турецької Константинопольської конвенції (1775) під владою австрійського імператора опинилася Буковина. Отже, «клаптикова» імперія Габсбургів наприкінці XVIII ст. стала володаркою значної частини України - на зламі століть західноукраїнські землі займали територію 70 тис. км2, де проживало 3,5 млн. осіб, з яких 2,4 млн. були українцями. Вони базувалися на ідеях освіченого абсолютизму і мали на меті шляхом посилення державної централізації та встановлення контролю правлячої династії за всіма сферами суспільного життя залучити імперію до нових історичних процесів та не допустити її відставання від основного суперника - сусідньої Пруссії. Кауниць доручив розшукати в архівах Австрії матеріали, які могли б будь-яким чином виправдати безправний акт розділення Польщі й участі в ньому Австрії.Тоді Руське (без «холмської» землі), Волзьке і західна частина Волинського та Подільського воєводств площею 56,2 тис. км2 були штучно обєднані з південною частиною польських (Краківського, Сандомирського та Люблінського) воєводств у так зване Королівство Галичини і Лодомерії з Великим герцогством Краківським. Під час російсько-турецької війни (1768-1772 pp.) територія Буковини була звільнена російськими військами, однак у 1774 p. ці землі окупували австрійські війська і Буковину було включено до складу Габсбурзької імперії (за винятком Кремінецького повіту, який 1793 p. увійшов до складу Росії). А у 1786 році Буковина була приєднана до Галичини, у складі якої вона перебувала до 1849 році, коли стала окремою провінцією. Одним з перших правових документів, що стосувався Галичина, був цісарський патент від 15 серпня 1772 року, згідно з яким було проведено демаркацію кордонів по лінії Броди, Збараж, Тернопіль, річках Серет, Збруч, Смотрич аж до Дністра. У 1782 році поділ на дистрикти скасували, залишивши поділ на 18 циркулів, які називалися також округами (Бережанський, Бохенський, Вадовицький, Жешувський, Жовківський, Злочівський, Коломийський, Львівський, Перемишлянський, Самбірський, Сандецький, Станіславський, Стрийський, Сяноцький, Тарновський, Тернопільський, Чортківський і Ясловський).Більша частина західноукраїнських земель була обєднана в адміністративно-територіальну одиницю, яка мала назву «Королівства Галичини і Володимерії з великим князівством Краківським і князівствами Освенцімським і Заторським». Останній керувався двома принципами: по-перше, кожну з націй, підлеглих австрійському пануванню, тримати в шорах за допомогою решти націй, що перебували в такому самому становищі; по-друге, - і це взагалі є головним принципом усіх абсолютистських монархій - спиратися на два класи: феодальних землевласників і на могутніх грошових ділків, урівноважуючи водночас вплив і силу кожного з цих класів впливом і силою іншого. У 1775 році у Галичині був заснований провінційний становий, так званий постулатовий сейм, в якому засідали «обрані представники» трьох станів: магнатів, лицарів і представників найбільших королівських міст (фактично право посилати своїх двох представників було надане тільки Львову і ніколи не поширювалося на інші міста). Компетенція і діяльність сейму переконують, що ця установа була тільки показною формою станової монархії, зовнішньою поступкою, що аж ніяк не обмежувала абсолютизм. Виконавчим органом сейму був постійний комітет у складі семи депутатів, обраних сеймом зі свого складу на шість років.Патентом від 15 липня 1775 року дозволялося розвивати промисли і торгівлю, надавалися пільги купцям, ремісникам незалежно від їх віросповідання, були ліквідовані приватні митні збори у містах, запроваджено закон про податкові пільги для власників землі, котрі видобували руду і виробляли метал тощо. На підставі нового інвентарю 1819 р. у 1821 р. було уведено новий земельний податок, притому при визначенні приналежності лісів і пасовищ більшість з них були закріплені за поміщиками, що призвело до затяжних судових процесів між селянськими громадами і поміщиками. У 1845 р. панщина становила близько 83% усіх феодальних повинностей, натуральна данина - близько 11%, а чинш - 6%; повинності поглинали майже 85% чистого прибутку селянських господарств, що викликало масові селянські заворушення у Галичині у 1846 р., внаслідок чого австрійський уряд був змушений скоротити панщину на 27%, ліквідувати літні допоміжні дні, скасувати возову повинність, розширити права селян на їх земельні наділи. Для врегулювання повинностей селян, певного обмеження сваволі місцевих феодалів і регламентування відносин між поміщиками і селянами на території Закарпаття імператриця Марія-Терезія здійснила урбаріальну реформу - було взято на облік усі селянські землі, встановлено розміри земельних наділів, які за якістю поділялись на 5 розрядів.