Теоретико–методологічні основи формування та реалізації кредитної політики банку "Укрсоцбанк" - Дипломная работа

Теоретико-методологічні основи формування та реалізації кредитної політики банкуЕфективність основного виду банківської діяльності - кредитування - визначається мірою наукової обґрунтованості положень, на яких базуються кредитні відносини банків із позичальниками, методів формування та інструментів реалізації кредитної політики. Обєктом дослідження є економічні відносини, що складаються між кредиторами і позичальниками у процесі формування та реалізації кредитної політики банку. Для вирішення сформульованих в роботі завдань були використані загальнонаукові та специфічні методи, а саме: абстракції, узагальнення, логічний (для розкриття теоретичних основ формування кредитної політики банку та уточнення відповідної понятійної бази), групування, експертних оцінок, статистичного порівняння (для аналізу та оцінки кредитного портфеля вітчизняних банків, загалом та в розрізі їх основних елементів), зясування і формалізації прямих та зворотних звязків між економічними явищами і процесами (для визначення факторів формування кредитної політики банку), екстраполяції та прогнозування (для обґрунтування оптимальних напрямів формування кредитної політики банку в трансформаційних умовах здійснення діяльності), метод аналізу ієрархії (для визначення класу позичальника). Банк повинен визначити, які кредити він буде надавати, скільки кредитів кожного типу він буде надавати, кому він буде надавати кредити і за яких обставин ці кредити будуть надаватися. 1. механізм 1. механізм регулювання динаміки економічного росту шляхом зміни цінової доступності кредиту; 2. є механізмом формування з урахуванням факторів, що визначаються величиною його капіталу й активів, складом клієнтської бази, спеціалізацією, місцезнаходженням, розгалуженістю мережі філій, станом економічної конюнктури, ситуацією на грошовому ринку тощо; 3. механізм формування зваженого та якісного підходу до управління ризиком на рівні кредитного портфеля банку; 4. механізм забезпечення оптимальної структури кредитного портфеля певного банку з урахуванням внутрішніх резервів та зовнішніх умов, в яких він функціонує А.М.Виступаючи позичальником та вступаючи у взаємовідносини з різними кредиторами, банк здійснює діяльність, направлену на забезпечення кредитної політики джерелами фінансування. Величина власного капіталу банку прямо залежить від результатів кредитної діяльності та її ефективності: чим більш стабільні процентні доходи банку і більша величина отриманого прибутку, тим вищим є рівень капіталізації банку. Чистий процентний дохід банку з 2010 року має низхідну тенденцію, так як спостерігався спад кредитування, і лише починаючи з 3 та 4 кварталу 2012 року банк переглянув свою політику і намагається розширити кредитування шляхом впровадження нових програм та вдосконалення поточних. Зважаючи на те, що кошти фонду обовязкових резервів та резерв покриття втрати ліквідності у формі коштів, що знаходяться в касі банку і на його кореспондентському рахунку, не можуть використовуватися банком для здійснення кредитної діяльності - ці кошти слід розглядати як іммобілізований запас, а сукупний кредитний потенціал банку - як кредитний потенціал-брутто [81]. 2.12, де розрахуємо темпи росту кредитів, наданих органам державної влади та місцевого самоврядування, кредитів, наданих юридичним особам, кредитів, наданих фізичним особам, кредитів, наданих фізичним особам-підприємцям тощо.Конкретні заходи щодо управління кредитними ризиками включають три види директив: директиви, що спрямовані на обмеження або зменшення кредитних ризиків, наприклад визначальну концентрацію й розмір кредитів, кредитування повязаних з банком осіб або перевищення лімітів; директиви по класифікації активів, куди входить аналіз імовірності погашення портфеля кредитів і інших кредитних інструментів, включаючи нараховані й невиплачені відсотки, які піддають банк кредитному ризику; та нарешті, директиви по кредитному резервуванню - не тільки по портфелі кредитів, але також по всіх інших активах, які можуть привести до збитків [36]. При цьому потрібно проаналізувати: сукупність основних видів кредитів, включаючи інформацію про кількість клієнтів, середньому строку кредитів і середній кредитній процентній ставці; розподіл кредитного портфеля, включаючи аналіз загальної кількості й загальної суми кредитів у різних ракурсах, наприклад по валютах, по строках погашення (короткострокові, тобто менш одного року, і довгострокові - більше року), по видах діяльності, по виду власності (державні або частки), по виду кредитування (корпоративне або частка); кредити з урядовими або іншими гарантіями, кредити по видах ризиків;непрацюючі кредити [47]. Їх ціль, з погляду керування кредитними ризиками, складається в перешкоджанні тому, щоб банки надмірно покладалися на один великого позичальника або групу позичальників, але в той же час вони не повинні диктувати банкам, кому можна дати кредит, а кому не можна.