Соціально-філософські проблеми аналізу взаємовідносин людини та суспільства, розвиток терміна "девіація". Біопсихологічні теорії девіації та соціокультурний підхід до її дослідження в концепції "аномії". Теорія "Порядок з хаосу – хаос із порядку".
При низкой оригинальности работы "Теоретико-методологічні основи дослідження девіації як соціокультурного феномену", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Розділ І. Теоретико-методологічні основи дослідження девіації як соціокультурного феномену девіація соціокультурний аномія хаос
Проблема девіації є однією з центральних у сучасній філософії, психології, соціології, підлітковій педагогіці, політології, кримінології. Її вивченню присвячено великий корпус літератури з кримінології, суїцидології, наркоманії та таксономії, проституції і т.д.
Девіація на сьогодні має безліч форм і типів. Проте особливий інтерес представляють соціокультурні та історичні форми девіантної поведінки, які промовисто свідчать про те, що сама девіація є передусім соціокультурним явищем. В цьому світлі, говорячи про соціокультурні форми, слід виділити колективну та індивідуальну девіантну поведінку, а також два типи колективної девіації. Перша з них - сакральна за своєю суттю, або є ігровим реліктом такої (культово-обрядові дійства, традиційні свята, карнавал, державні та «народні» свята). Другий тип - революція, бунт (заколот), смута, погроми, насильство і т.п. Девіація колективного типу повязана безпосередньо з девіантною ситуацією, яка має соціокультурний вимір. Залежно від переважної референції, феномен набуває характеру управління (включаючи, магічне), або деструктивної реакції. Особливу форму девіації являють собою девіантні спільноти: інституційовані (піратське «братство», мафіозні клани і пр.) та ієрархічно структуровані (хуліганські спільноти, кримінальна група, «банда»).
Індивідуальна девіантність, до речі, теж може носити сакральний характер, її носії - шаман, юродивий, святий. Є світський варіант девіантності: денді, філософ, людина художньої або соціальної богеми, жебрак, пауперів або «клошар». Серед типів і форм девіації виділяється особистість творчого (художньо, наукового) андеграунду - вона протиставляє себе суспільству і традиціям, вступає з ними в конфлікт. Девіантність і деструктивність є істотними рисами психологеми андеграунду (богеми). Разом з тим, позиція андеграунду продукувала нові форми соціальної та мистецької діяльності. Найбільш близькою нам за часом є художня практика XX ст., яка має активне продовження в наші дні. Андеграунд, як і сучасний екстрим є прикладами культуротворчої девіації. Саме еволюцію терміну спробуємо прослідкувати в першому розділі цього дослідження від поняття девіації, як соціальної патології до розуміння її подвійної соціокультурної сутності.
1.1 Соціально-філософські проблеми аналізу взаємовідносин людини та суспільства й ретроспектива розвитку терміна «девіація»
Філософи з давніх-давен намагались виявити закономірності соціальної еволюції, розгледіти їх за складним перебігом історичних подій. В даному ракурсі в філософії спостерігається кумулятивний ефект. Більшість філософських і соціологічних концепцій не є лише соціально-філософськими, а й несуть інше науково-іделогічне навантаження, тому соціально-філософський зміст доводиться виокремлювати з них. Треба також враховувати і ефект актуалізації ідей та концепцій минулого, які в певних умовах не тільки не забуваються і й стають ще більш співзвучними викликам часу. Одним з найактуальніших наразі є дослідження норм та відхилень від них в суспільстві, останні з яких підпадають під термін «девіація». Під нею ми розуміємо вчинки чи їх сукупність, які виявляються неординарними, нестандартними, такими, що не відповідають прийнятим у суспільстві юридичним, моральним і соціальним нормам.
Так як у всі часи суспільство намагалося придушувати, усувати небажані форми людської життєдіяльності та їх носіїв, аналіз цього феномену здійснювався трьома групами фахівців. По-перше, медиками, психологами - у центрі їх уваги знаходяться особливості психіки, вчинки, дії людини, що відхиляються від сформованих у цьому суспільстві поведінкових стереотипів, шаблонів. По-друге, соціологами, які розглядають нестандартну поведінку як соціальне явище, виражене у формах людської діяльності, невідповідних існуючим в суспільстві соціальним нормам, стандартам. По-третє, правознавцями, які досліджують механізми регуляції форм поведінки, що суперечать офіційно встановленим в конкретному суспільстві правовим нормам. Дискусії з проблеми невідповідного загальноприйнятим нормативам поведінки, званого у відповідній літературі «девіантною», в даний час актуалізуються у звязку з неоднозначним тлумаченням поняття "девіація". В ході розвитку людського суспільства, наукової думки, технічного прогресу почали зявлятися нові форми девіантної і суспільно небезпечної поведінки. Їх можна систематизувати та обєднати в певні групи, зокрема деякі дослідники (Г.В. Апінян, Д.І. Сафін) виділяють колективні та індивідуальні девіації, перші поділяючи на типи (сакральний або імітуючий та революційний).
Слід розуміти, що поняття «соціокультурний феномен», який застосовується до характеристики девіації. Поняття "соціальне" повязане зі становищем людей у суспільстві, їхнім способом життя, з діяльністю зі зміни суспільного становища і способу життя.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
