Теоретичний аналіз понять "діти з вадами розвитку", "діти з вадами функцій", "діти з відхиленнями у стані здоров"я", "неповносправні особи" - Курсовая работа

Вступ Актуальність дослідження. Одним із найважливіших чинників прогресивного розвитку суспільства є гуманне, милосердне та дбайливе ставлення до дітей і молоді, які позбавлені можливості вести повноцінне життя внаслідок вад фізичного та психічного розвитку. До сьогодні в Україні немає єдиного терміну стосовно осіб, що мають фізичні чи психічні відхилення у здоров’ї. Так, в засобах масової інформації, спеціальній літературі вживаються поняття: інвалід; особи з обмеженими функціональними можливостями; люди з обмеженою дієздатністю; люди з особливими потребами; особи з вадами розвитку, неповносправні. Інвалід - особа, яка має порушення здоров’я зі стійкими розладами функцій організму, обумовлене захворюванням, наслідками травми чи дефектами, що призводять до обмеженої життєдіяльності та викликають необхідність її соціального захисту [8, с. Мета дослідження: на основі аналізу літературних джерел визначити сутність понять: діти з вадами розвитку; діти з вадами функцій; діти з відхиленнями у стані здоровя; людина з обмеженнями окремих функцій; неповносправні особи. Узагальнити зміст різних літературних носіїв та визначити найбільш прийнятні трактування цих понять. Дитина упродовж 10-12 років перебуває вдома лише короткочасно - у вихідні дні чи на канікулах. В дефектології визначаються основні види аномалій, що спричинюють специфічний розвиток: порушення зору (сліпі, слабозорі, осліплі), з вираженими та сталими порушеннями слухової функції (глухі, слабочуючі, пізнооглухлі); зі стійкими порушеннями інтелектуального розвитку на основі органічного ураження центральної нервової системи (розумово відсталі); з психопатичними формами поведінки; з важкими мовними вадами (логопати); з порушеннями опорно-рухового апарата; зі складними видами порушень (сліпоглухи, порушення слуху з розумовою відсталістю) . Поняття про первинний дефект-ушкодження біологічних систем (різних видів ЦНС, аналізаторів-інтелекту, мови, зору, слуху, опорно-рухового апарату). Суть дефекту та його вплив на психічний розвиток дитини були проаналізовані Л.С. Виготським в роботі Основні проблеми сучасної дефектології, де він піддав критиці погляди вчених того часу на суть дефекту, як чисто кількісної обмеженості розвитку, і визначив основну тезу сучасної дефектології про те, що дитина, розвиток якої: ускладнений дефектом, не просто менше розвинена, ніж її нормальні однолітки, а інакше розвинута: дефективна дитина являє собою якісно інший, своєрідний тип розвитку. З одного боку дефект - це мінус, недолік, з іншого - плюс, тому, що він створює стимули до розвитку і саме в цьому криються величезні сили компенсації: ...дефект не є лише недолік, слабкість, але і плюс, джерело сили і здібностей, в ньому є позитивний смисл!. В.П. Кащенко в процесі виправлення недоліків відхилень в розвитку особистості дітей та підлітків з різними вадами пропонував використовувати як педагогічні, так і психотерапевтичні методи. Залежно від типу порушення в Україні згідно з критеріями Міністерства освіти і науки виокремлюють такі категорії дітей: з порушеннями слуху (глухі, оглухлі, зі зниженим слухом); з порушеннями зору (сліпі, осліплі, зі зниженим зором); з порушеннями інтелекту (розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку); з мовленнєвими порушеннями; з порушеннями опорно-рухового апарату; зі складною структурою порушень (розумововідсталі і сліпі чи глухі; сліпоглухонімі та ін.); з емоційно-вольовими порушеннями та дітей з аутизмом. Діти з порушенням зору Порушення зору може мати різний ступінь - від тотальної сліпоти, що зустрічається рідко (10%); часткової сліпоти, коли людина не може розрізняти колір і форму, але може бачити світло, до незначного зниження зору. Так, при порушенні зору компенсація формується під впливом складних і взаємодоповнюючих комплексів: слухових, шкірних, мязово-суглобових, нюхових, вібраційних, температурних, а у слабозорих - і зорових відчуттів, які досить детально інформують людини про навколишній просторі, що й дозволяє йому вирішувати складні рухові завдання (Лібман E.Г., 1981; Семенов Л.А., Солнцева А.І., 1991; Кручинін В.А., 1991) [ 16, 135c.].