Теоретичні засади розвитку і саморозвитку особистості в освітній системі Франції - Автореферат

Інститут вищої освітиАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук Науковий консультант - доктор філософських наук, професор, дійсний член АПН України АНДРУЩЕНКО Віктор Петрович, Національний педагогічний університет імені М.П. Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України ЄВТУХ Микола Борисович, Академія педагогічних наук України, академік-секретар відділення педагогіки і психології вищої школи; доктор педагогічних наук, старший науковий співробітник СОЛДАТЕНКО Микола Миколайович, Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України, завідувач відділу історії і теорії педагогічної майстерності. Захист відбудеться „23 ”травня 2008 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.02 в Інституті вищої освіти АПН України за адресою: 01014, м.Актуалізація особистісного чинника в освіті, перенесення акценту на самореалізуючу діяльність в учінні й вихованні з використанням самоосвіти як засобу самоактуалізації, самовдосконалення, самоідентифікації зумовлюється соціальною й особистісною необхідністю саморозвитку, підвищенням його ролі в умовах інтеграційних міждержавних процесів. На теоріях саморозвитку особистості базується ідея інтегративного підходу до освіти в обєднаній Європі. Враховуючи актуальність і необхідність поглибленої наукової розробки цих важливих ідей на теренах української психолого-педагогічної науки, усвідомлюючи високий рівень теоретичної психолого-педагогічної підтримки вченими Франції системи освіти в своїй країні та їх можливої рецепції Україною, визначаємо тему дослідження: „Теоретичні засади розвитку і саморозвитку особистості в освітній системі Франції”. систематизувати психолого-педагогічний пошук підходів французьких теоретиків освіти до аналізу й визначення поняття саморозвитку особистості, його теоретико-методичного використання в реформуванні системи освіти; Серед застосованих методів: конструктивно-генетичний, на основі якого здійснено аналіз саморозвитку особистості в освітній системі Франції, встановлення його напрямів і етапів та наукового узагальнення в різних психолого-педагогічних теоріях; логіко-гносеологічний, що уможливив аналіз провідних освітніх парадигм, прямо чи опосередковано відображених у працях французьких учених; зіставно-порівняльний, який уможливив визначення спільного (універсального чи загального) і специфічного (одиничного) в освітньо-виховних підходах французьких дослідників до саморозвитку особистості й у наукових набутках у цій сфері українських філософів, психологів, педагогів; проблемно-діахронний метод використаний для виокремлення французькими вченими вузлових питань теоретичного осмислення самопоступу особистості з відповідною кореляцією подібного осмислення вченими інших країн, зокрема й України, в історичній зумовленості й послідовності.У першому розділі „Напрями саморозвитку особистості” проаналізовано наукові джерела психолого-педагогічних пошуків французьких теоретиків освіти, розкрито зміст досліджуваних ними проблем з визначенням поняття саморозвитку особистості, його теоретико-методичного використання в реформуванні освіти. Зазначається, що філософія саморозвитку особистості як урівноваження протиріч між пізнаним і непізнаним, між бажаним і сущим, між кількісним і якісним, між необхідним і випадковим, між інтелектуальним і почуттєвим зумовлена тенденцією його домінування в освітньо-виховній діяльності, необхідністю усвідомлення саморозвитку як системного утворювального фактору освітнього простору й в освітньому просторі. В соціо-педагогічному самоосвіта набуває особистісної інституційності завдяки здібностям кожної людини до саморозвитку. Чим більше таких теорій, тим вагомішою для суспільства є вартість постійної праці науковців, які пропонують моделі освітньої галузі, в яких зосереджені найпотужніші чинники благополуччя держави і кожної окремої людини в ній, від яких залежить світовий статус держави, її культури, її історії, її авторитету. Починаючи з вищого навчального закладу, а потім неперервно в життєвому циклі кожна особистість пишається (принаймні, повинна) „способом власного буття”, що характеризується низкою вимог: бути мотивованим - перевага ангажементу волі, включення у життєвий процес „особистісної пристрасті”; бути відкритим - передусім, критично ставитися до власних суджень і керуватися новими підходами, що не зводяться до підтримки усталених стереотипів; бути інтригуючим - „народжуватися кожного дня”, бути здатним до відкриттів, бути захоплюючим, цікавим; бути самим собою - критично ставитися до ілюзій стосовно власного статусу, а також ролей, що волею випадку доводиться щоденно виконувати; бути самокритичним - вміти ставити собі питання і постійно самооцінювати думку інших людей про себе; бути на сторожі самого себе - психологічно відчувати сприймання й оцінку себе іншими, бути внутрішньо спокійним, мати віру в те, що „можеш зробити, коли станеш...

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ