Теоретичні та прикладні засади професійно-психологічного тренінгу працівників органів внутрішніх справ України - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВОфіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор Рибалка Валентин Васильович, Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України, провідний науковий співробітник відділу педагогічної психології і психології праці доктор психологічних наук, доцент Барко Вадим Іванович, Академія управління МВС, проректор доктор психологічних наук, професор Швалб Юрій Михайлович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри соціальної роботи. Захист відбудеться "27" червня 2008 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 в Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (03035, м. У дисертації розроблено теоретичні та прикладні засади професійно-психологічного тренінгу (ППТ) працівників ОВС України як одного з найбільш ефективних засобів професіогенезу. Уведено поняття та розроблено модель ППТ як генетико-моделюючу технологію, яка через відтворення професійної діяльності дозволяє забезпечити дієвість отриманих знань і умінь, перетворення якостей у властивості особистості.Системне реформування ОВС України триває, адже новий час і нові підходи вимагають докорінного перегляду цілей, завдань, методів правоохоронної діяльності (у дослідженні йдеться про правоохоронну діяльність ОВС) з урахуванням нових критеріїв оцінки роботи цих органів. Про актуальність зазначених положень свідчать Указ Президента України „Про заходи для удосконалення системи вищої освіти в Україні” від 17.02.2004 р., зміст Національної доктрини розвитку освіти й Концепції розвитку професійної освіти і навчання, які враховують рекомендацій ООН, ЮНЕСКО, МОП, Європейського фонду освіти й визначають стратегію розвитку професійної освіти в Україні на період до 2014 р. Теоретико-методологічний аналіз проблеми професіогенезу (становлення особистості професіонала) в сучасних умовах розбудови демократичного правового суспільства й системного реформування правоохоронних органів дає підстави констатувати, що дослідження засобів цілеспрямованого становлення особистості курсантів ВНЗ МВС України й працівників ОВС набуває неабиякої актуальності. Про це свідчать такі невирішені проблеми: - наявні підходи та методи підготовки працівників ОВС належним чином не забезпечують становлення особистості професіонала, його готовність до практичної діяльності, зокрема у мінливих та екстремальних умовах; в системі вищої освіти МВС України недостатньо використовуються тренінги, які зарекомендували себе як дієві та ефективні засоби професійної освіти; існуюча теорія та практика застосування тренінгів в ОВС не є досконалою і не використовує науковий потенціал розвиваючої освіти, відсутні систематизовані й обґрунтовані методологічні та методичні засади для створення цільових тренінгових програм для різних категорій працівників ОВС, їх впровадження у систему вищої освіти МВС України та професійно-психологічну підготовку працівників ОВС;У другому підході, особистість професіонала, яка формується та існує в діяльності, розглядається як складне динамічне утворення, що є головною рушійною силою та регулює, контролює, оцінює й перетворює діяльність і, водночас, саму себе. Професійно значущі властивості особистості формуються в діяльності, а здійснення самої діяльності залежить від індивідуальних властивостей людини. Факторний дисперсійний аналіз цих якостей за методом ANOVA дозволив визначити провідні характеристики моделі фахівця з правоохоронної діяльності, яка включає сім кластерів: 1) „активність” (ініціативність, наполегливість); 2) „сила” (фізична, волі, характеру); 3) „самоконтроль” (пластичність, врівноваженість, самовладання, стійкість); 4) „інтелект” (винахідливість, спостережливість, хитрість); 5) „комунікабельність” (уміння спілкуватися, працювати в команді, лідерські якості); 6) „вмотивованість” (як внутрішня, так і зумовлена зовнішніми стимулами до продуктивної діяльності); 7) „досвід” (професійний та життєвий). Автор вирізняє загальні принципи організації будь-якого тренінгу (або принципи першого порядку: організаційні, створення тренінгового середовища, етико-екологічні, навчання дорослих, керівні принципи поводження учасників тренінгу) та специфічні принципи (принципи другого порядку) організації цільових видів тренінгу, зокрема, коригувального, психологічного, навчального, розвивального, соціально-психологічного. Встановлено, що розробники проаналізованих тренінгових програм часто припускаються помилок щодо визначення й змістовного опису мети тренінгу, знань і умінь, якостей та властивостей, що становлять предмет тренінгу, не аргументують вибір засобів тренінгу, не наводять критерії оцінки ефективності занять.

2. Основний зміст роботи