Теоретичні основи співацького мистецтва в епістолярії Б.Р. Гмирі - Дипломная работа

Теоретичні основи співацького мистецтва в епістолярії Б.Р.Використання природи співацького голосу в оперному мистецтві як наукова проблема практично не порушувалась в музикознавстві. Але саме це питання і його наукова розробка дозволяє розкрити особливості й стилістику вокального інтонування в оперному мистецтві, історичний аспект виховання професійного співака. Завдання даного дослідження такі: - зясувати стан досліджувальної проблеми в науковій літературі і практиці підготовки співаків; Джерельна база дослідження, включає наукові роботи вітчизняних та зарубіжнихвокалістів-педагогівтаспіваків-практиків,фоніатрів, мистецтвознавців, психологів в яких розглядалися проблеми сольного співу в контексті розвитку вокального мистецтва. Наукова новизна полягає в тому, що в роботі просліджуються шляхи розвитку сольного співу як феномену вокального мистецтва та висвітлення творчих винайдень Б.Гмирі в практиці сольного співу.Так, у Боеція (470 - 527) є вказівки на значення подиху в співі й на якість голосу; приводиться загальна класифікація голосів, а також говориться наступне: «звук естьсотрясение воздуха, достигающее слуха... Щоб правило при співі Postamento і вирівнюванні регістрів - не набирати зовсім подиху - не зробилося для учня занадто важким, якщо груди в нього слабкі, варто дати йому сольфеджіо тільки із двох нот на кожен такт... при цьому темп повинен бути повільним, щоб голос мав волю розвиватися. Про співака, у досконалості орудуючи технологією голосоутворення й голосовведення, що вільно поширюється всім арсеналом вокальної техніки, говорять що цей співак з гарної вокальної школи. Воно виражається в таких словах: цей співак володіє італійською школою співу, це яскравий приклад німецької школи співу, або цей співак типово російської школи. І якщо в часи Шаляпіна ідея підпорядкованості бельканто життєвій правді була новою і «революційною» на фоні пануючого навколо декадентства, усталених «традицій», що доходять до пошлості, коли «публіка» приходила в театр задля верхнього «до» у тенора, коли навіть в «імператорських театрах» опера подавалась як костюмований концерт, в наш час, коли існуюче колись становище нам здається диким і абсурдним, коли Художній театр через Станіславського і Немировича-Данченка так сильно вплинув на всі наші театри, включаючи й музичні, коли вічно суперечливе питання: «Хто повинен бути в опері-граючий співак чи співаючий актор ?» - перестало дискутуватися, російська вокальна школа піднялась на повний свій зріст.А саме важливо, щоб співак знав свій голос, вивчав його, умів працювати в потрібному напрямку заради досягнення результатів. Яким би талановитим не був учень - вокаліст, яким би гарним не був його голос, але відсутність уміння ним ніколи не дасть змоги повною мірою відтворити і донести до серця слухача музичний твір. Дехто з співаків, прагнучи «розцвітити» фразу силовими компонентами, наприкінці її зменшують звук (diminuendo), а наступну фразу починають mezzo forte. Гмирі: «Якщо співак незалежний від піаніста і знає не тільки вокальну сторону твору, а й усю музику і може помітити помилку музиканта, - тоді починаються зовсім інші взаємини між людьми. Співакові треба не з чиїхось рук, а самому вивчити музику твору, і тільки тоді, коли і співак, і акомпаніатор знають твір, починається творчий процес.