Дослідження теоретичних питань роману в контексті проблем його становлення і розвитку у вітчизняному письменстві. Етапи становлення українського роману від витоків до постмодерністського дискурсу, а також його рецепції в літературно-критичних статтях.
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наукРоман - це універсальний жанр, який здатний відтворити найширше коло життєвих явищ, порушувати кардинальні проблеми духовного, морально-етичного, екзистенційного, соціального, суспільного, метафізичного планів, створювати цілісні картини життя, сповнені складних перипетій і суперечностей, глибоко й всебічно досліджувати людські характери в їх становленні й розвитку, в найрізноманітніших звязках зі світом. Спостерігається такий факт - що далі розвивається роман, то більше зявляється проблем його наукової інтерпретації, і це пояснюється відкритістю і неканонічністю цієї форми. Як жанр епіки роман і сьогодні несе з собою “вантаж” дискусійних проблем, у яких більше питань, ніж відповідей, незважаючи на численні теоретичні та історико-літературні праці. Дослідження теорії роману ускладнюється тим, що генологія в складі науки про літературу належить до однієї з найбільш дискусійних проблем, хоча її науковий набуток досить вагомий. Одні теоретики ототожнюють рід і жанр, вид і жанр (Л.Тимофєєв, І.Кузьмичов), інші розглядають опозицію рід - жанр (Г.Поспєлов), ще інші інтерпретують жанр як форму існування літературного роду (М.Утєхін).Зокрема жанроутворювальний вплив казки на роман відбувається шляхом запозичення вимислу як необхідної умови становлення прози, найпростіших складових казкового сюжету, шляхом звернення уваги на самоцінність людської особистості, її внутрішнього світу. Отже, епічний ряд української літератури XVII-XVIII ст. відіграє помітну роль у розвитку жанрової форми роману. Водночас російськомовні романи українських авторів постають не лише як наслідування їх поетики, а й як зародок тенденцій, які мають розвинутися в українському романі ХІХ ст. Для письменника різниця між історією та історичним романом полягає в тому, що історія вивчає рід, суспільство, колектив, а історичний роман - роль індивідуума в історії. Перші відгуки на роман П.Куліша “Чорна рада” відображають певні теоретичні проблеми жанрової сутності історичного роману, їх “входження” у загальноєвропейський контекст, адже творчі здобутки шотландського і французьких письменників у свій час викликали гарячі суперечки про співвідношення в них історії і вимислу.Відчутний у творі і ліричний струмінь - цим він помітно відрізняється від роману “конан-дойлівського типу”. Натомість інші його сучасники - М.Івченко, Є.Плужник, В.Підмогильний - створюють зразки інтелектуального (або проблемного) роману, в якому цікаві сюжетні колізії підпорядковуються найдетальнішому художньому аналізу внутрішнього світу людини. В основі сюжету “Невеличкої драми” - нещаслива любовна історія, проте вона далека від відомих у світовій та українській літературах історій про любовний трикутник, хоч і його не оминає автор. Цілісність твору М.Йогансена, як і роману Д.Бузька “Голяндія”, забезпечує оповідач, його прихована й неприхована гра з читачем, його погляди на літературу, прозу як вигадку. Як і роман М.Йогансена “Подорож ученого доктора Леонардо…”, твір Гео Шкурупія “Двері в день” поєднує у собі традицію та новаторські принципи, особливо в галузі форми, оскільки тема аналізованого твору на той час залишалась досить експлуатованою у прозі - тема міщанства.Перші спроби теоретичного осмислення роману в українському літературознавстві постають паралельно з виникненням цього жанру у вітчизняному письменстві. До осмислення жанру роману звертається й І.Білик, пропагуючи думку про необхідність утвердження в українській літературі великих прозових форм, естетична природа яких дозволяла б відтворити складність і суперечливість народного життя. До осмислення теорії роману звертається й академічна наука, зокрема викладачі університету святого Володимира, проте лише теоретичний і літературно-критичний доробок І.Франка знаменує собою новий етап у вивченні роману вітчизняними вченими. Український письменник, враховуючи досвід світової та української літератур, досягнення тогочасної літературознавчої думки, створює цілісну й струнку систему поглядів на роман, його еволюцію, етапи становлення, розвитку та трансформації. Загалом в історії становлення та розвитку українського роману закономірно виділяється кілька етапів: перший - середина - друга половина ХІХ ст., коли постає та утверджується питомо національний варіант цього жанру, представлений романістикою П.Куліша, А.Свидницького, Панаса Мирного, І.Нечуя-Левицького, талант яких дозволяє подолати відчутне відставання української літератури в цьому жанрі.Бернадська Н. Бернадська Н. Дмитро Чижевський і російська література // Вища школа. Бернадська Н. Українська література.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
