Теорія прийняття рішень при вирішенні екологічних проблем (філософсько-методологічні аспекти) - Автореферат

Інститут філософії імені Г.С.Робота виконана в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, у відділі філософських проблем природознавства та екології. Науковий керівник: доктор філософських наук, професор, Кисельов Микола Миколайович, Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, провідний науковий співробітник. Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор, Сидоренко Лідія Іванівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри філософії природничих факультетів; Захист відбудеться 27 квітня 2001 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.01 в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул.Традиційно, інтерес до процесів прийняття рішень зумовлюється прагненням розробити спосіб відшукання найкращого рішення, який давав би переконливі підстави обирати ту чи ту дієву альтернативу. Осмислення людини як обєкту екологічних досліджень, відтак, вимагає зясування механізмів регуляції поведінки соціальних систем, зокрема, закономірностей перебігу процесів прийняття рішень. Залишається неясною відповідь на питання, до яких явищ та процесів доречно залучати теоретичний конструкт “прийняття рішень”, як співвідносяться рішення в нормативному сенсі (те, що слід робити) і прийняття рішень як реальний процес самодетермінації та саморегуляції поведінки людини, як звязані між собою індивідуальні і колективні рішення тощо. У філософській площині аналізу екологічних проблем можна констатувати переважну зверненість думки до широких історично-футурологічних зрізів, багатоаспектного представлення відношення “людина - природа”, контроверз становлення екології як системи знань, яка охоплює і людину, і її життєвий світ. Серед інших аспектів можна відзначити осмислення повноважень осіб, котрі приймають рішення в галузі екологічної безпеки та збереження довкілля, їх взаємодій із іншими субєктами (експертами, інвесторами, посадовими особами з інших галузей, громадськістю, групами політичного впливу тощо), шляхи залучення ними експертних знань та алгоритмів вироблення рішень (Ф.У першій частині, “Прийняття рішень як теоретичний конструкт”, що складається із двох параграфів, розкрито міждисциплінарний зміст предмету теорії прийняття рішень та методологічну специфіку представлення процесів прийняття рішень як обєкту емпіричних досліджень. “Прийняти рішення” означає готовність людини добровільно діяти певним чином чи спонукати до певних дій інших осіб, визначаючись при цьому в своїх інтенціях та покладаючи на себе відповідальність за можливі наслідки своїх дій чи дій тих, хто виконуватиме рішення. Семантично процес прийняття рішень окреслює детермінанти поведінки в наступній ситуації: 1) наявність субєктивно нерівноцінних дієвих альтернатив; 2) необхідність вибору певної дії, неможливість його уникнути; 3) реальна значущість наслідків вибору для даної особи; 4) наявність обмежень щодо можливих способів поведінки в даній ситуації; 5) наявність ризику, повязаного із відсутністю гарантій отримання очікуваних результатів; 6) неповна визначеність причинно-наслідкових звязків, що зумовлюють перебіг подій; 7) особиста відповідальність індивіда за наслідки своїх дій чи розпоряджень, що реалізується через систему санкцій в певному соціальному середовищі. Ключовими для розуміння інтерсубєктивного характеру даного процесу є наступні положення: 1) прийняття рішення є індивідуальний акт, зумовлений емоційно-вольовими процесами психічної регуляції; 2) можливість прийняття тих чи тих рішень індивідом визначається його соціальним статусом в даній групі, яка легітимізує даного індивіда як рішника; 3) конкретний зміст рішення (програма дій) визначається наявним у індивіда образом дійсності і формується або на основі існуючих соціокультурних стандартів чи особистого досвіду і звичок, або ж спеціально виробляється (чим визначається звязок процесів прийняття і вироблення рішень); 4) характер регуляції процесу прийняття рішень у даній суспільній групі визначається тим способом, у який індивіди асимільовані в неї, тобто соціальною формою. Механізм прийняття рішень як суспільний процес являє собою розподіл відповідальності між індивідами, що поєднує ряд наступних процесів: 1) покладання на себе відповідальності певною особою; 2) легітимація статусу даної особи як такої, що має право приймати рішення в даній суспільній групі (готовність її членів добровільно виконувати рішення цієї особи); 3) зняття із себе відповідальності членами групи і перекладення її на рішника (відчуженнями ними власних рішень); 4) делегітимація рішника; 5) реалізації механізмів відповідальності, цебто зміни соціального статусу рішника в групі залежно від наслідків прийнятих ним рішень.В дисертації обґрунтовано, що практичні потреби реалізації заходів екологічної безпеки зумовлюють необхідність вивчення процесів прийняття рішень як елементу моделювання динаміки соціальних процесів, породжених реакцією соціуму на екологічну загрозу.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ