Вивчення сутності міжнародних відносин та місця школи неореалізму у них. Класифікація неореалістичних концепцій: структурний реалізм К. Уолца, теорія довгих циклів, теорія гегемоністської стабільності Р. Гілпина, історико-системний напрямок неореалізму.
Зміст Вступ Розділ 1. Сутність міжнародних відносин та місце школи неореалізму у них 1.1 Поняття міжнародних відносин 1.2 Школа неореалізму в теорії міжнародних відносин Розділ 2. Концепція неореалізму у структурі міжнародних відносин 2.1 Класифікація неореалістичних концепцій 2.2 Структурний реалізм Кеннета Уолца 2.3 Теорія довгих циклів 2.4 Теорія гегемоністської стабільності Р. Гілпина 2.5 Історико-системний напрямок та інші концепції неореалізму 2.6 Міжнародний конфлікт у теорії неореалізму Висновки Список використаної літератури Вступ Актуальність обраної теми обумовлена тим, що сучасні міжнародні відносини трансформуються й ці перетворення безпосередньо впливають не тільки на внутрішню й зовнішню політику різних держав, але й на конкретну людину, її світогляд, принципи взаємодії з іншими людьми й у цілому на всю структуру її життєдіяльності. Без знання основних аргументів цих дискусій важко зрозуміти еволюцію теорії міжнародних відносин і відповідно - скласти загальне уявлення про її обєкт і ті зміни, які вона зазнає в ході історичного розвитку людства. Протиборство традицій і новизни реалізму й ідеалізму в сполученні з новітніми науковими відкриттями й осмисленими помилками політичної практики близької й давньої давнини в будь-яких історичних умовах визначали й визначають характер прогнозів на майбутнє й зміст створюваних на їхній основі стратегій на майбутнє. Виникнення школи неореалізму в міжнародних відносинах повязують із публікацією книжки К. Уолца «Теорія міжнародної політики», перше видання якої побачив світ у 1979 року. Обстоюючи основні тези політичного реалізму («природний стан» міжнародних відносин, раціональність у діях основних акторів, національний інтерес як її основного мотиву, прагнення володіння силою), її автор у той час піддає своїх попередників критиці за провал спроб створенні теорії міжнародної політики, як автономної дисципліни. Відповідно до ідей неореалізму, структурні властивості міжнародної системи фактично не залежать від якихось зусиль малих та середніх держав, будучи результатом взаємодій між великими державами. Тобто держави діють у сфері міжнародних відносин. XX ст. у світі зложилася система більш-менш самостійних держав, які вступають між собою в міжнародні відносини. Такий поворот у міжнародних відносинах був повязаний з розвитком науково-технічної й науково-технологічної революцій, наслідком яких були інтенсифікація обміну інформацією, створення інфраструктур, що охоплюють великі регіони [22, С. Міжнародне співробітництво це також і загальна для всіх потреба в вирішенні глобальних проблем, що загострюються: забруднення навколишнього середовища, руйнування озонової оболонки Землі, виснаження природних ресурсів, міжнародного тероризму й ін. Взаємодію держав неореалісти розглядають з урахуванням впливу міжнародної структури. Як надлишок, так і недолік сили однаково чреватий втягуванням у небажаний військовий конфлікт [18, C. 302] Термін неореалізм відображає прагнення частини вчених до збереження переваг класичної традиції, з одного боку, й одночасно до збагачення її з урахуванням нових міжнародних реалій і досягнень інших теоретичних течій. Настоюючи на тому, що теорія міжнародних відносин повинна ґрунтуватися на цілісності світу та розумінні існування глобальної системи, елементами якої є держави, К. Уолц зробив крок до зближення з транснаціоналістами. На основі цієї методології датський учений М. Наприклад, він відносить до першої хвилі «неокласиків» таких різних авторів як Р. Гилпин, П. Кеннеді й М. Мендельбаум. Яскравим представником першого є К. Уолц, другого - Г. Моргентау. Уолтс прибігає до аналогії з мікроекономікою Адама Сміта, який описує вільну ринкову конкуренцію.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
