Теорія культурно-історичних типів М.Я. Данилевського як об’єкт історико-філософського аналізу - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукТеорія культурно-історичних типів М.Я. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. У дисертації проведений комплексний історико-філософський аналіз теорії культурно-історичних типів М.Я. Данилевського. Онтологічні, гносеологічні й логіко-методологічні розробки видатного російського мислителя розглянуті в контексті європейської та російської філософської традиції, що дозволило представити його вчення в історико-філософській перспективі.Для України це тим більш актуально, що до проблеми національної ідентичності, без вирішення якої неможливий повноцінний розвиток нашого народу, додається проблема ідентичності цивілізаційної, яка передбачає вироблення стратегічних планів подальшого розвитку. Очевидно, що проблеми такого порядку не можуть бути відразу вирішені чиїмось вольовим рішенням, а вимагають до себе комплексного підходу, при якому відповідні суспільствознавчі дослідження просто необхідні. Розвиток російської філософської й суспільної думки ХІХ століття проходив в значній мірі на тлі історіософської рефлексії, переосмислення місця Росії у сучасності шляхом звертання до її минулого і через прогнозування майбутнього. Ґумільова і деяких інших видатних мислителів ХХ століття, формулює теорію культурно-історичних типів, що стала одним з перших варіантів теорії локальних цивілізацій. Історіософським ідеям старих словянофілів він надає зовсім інший вигляд, представивши їх не як результат містико-метафізичних медитацій, а як висновок із розробленої ним так званої природної системи історії.У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, формулюються мета та завдання, визначається обєкт та предмет, вказується наукова новизна роботи та науково-практичне значення отриманих результатів.“Огляд літератури за темою роботи” окреслюються основні етапи розвитку наукової думки стосовно дослідження теорії культурно-історичних типів М.Я. Данилевського. Мілюкова, віддзеркалює реакцію сучасників автора “Росії і Європи” на його теорію. Страхов активно пропагував у пресі теорію культурно-історичних типів, розяснював окремі її положення, вважаючи вчення свого друга цілком науковим і важливим для російського суспільства. Соловйов піддав критиці як концептуальні положення “Росії і Європи” (учення про самобутність словянської культури, дискретну картину світової історії, непередаваність “початків цивілізації”, біологічний циклізм тощо), так і рішення Данилевським окремих політичних, геополітичних, культурологічних питань (унікальність російської громади, риси словянського характеру, неминучість боротьби Росії з Європою і т. ін.). Марксизм, що утвердився в Росії після Жовтневої революції, фактично цілком зайняв ту “нішу”, на яку претендувала теорія культурно-історичних типів.“Специфіка філософського осягнення історичної дійсності” подається зміст і проблематика філософії історії, її особливості та значення для сучасного суспільства. Дисертант окреслює межі філософії історії, вважаючи це необхідною передумовою для дослідження власне теорії Данилевського. При цьому історія постає перед рефлектуючою свідомістю не як сторонній і байдужий обєкт, а як поле прикладення її творчих сил. Оскільки філософсько-історичні схеми покликані сприяти не стільки реконструкції минулого, скільки самоідентифікації даного суспільства (“сучасності”) у системі історичних координат (зясування сутності сучасності не лише через призму минулого, а й зважаючи на майбутнє), філософське дослідження всесвітньої історії має не тільки теоретичне, але й велике практичне значення, особливо для становлення молодого суспільства. Автор теорії культурно-історичних типів звертає увагу на той факт, що привнесення в історичну рефлексію географічної термінології служить способом ідентифікації феноменів культурно-історичної природи та основою для відповідних метафізичних висновків, які врешті-решт зводяться до думки про те, що все найвидатніше в історії людства створене європейськими народами, а тому саме в Європі людська цивілізація тільки й може повною мірою розвиватися.Знаючи останні і керуючись законами історичного розвитку, можна, на думку Данилевського, в загальному вигляді представити майбутнє цього народу і створюваного ним культурно-історичного типу. Але сам національний характер, сформувавшись в етнографічний період, не розвивається разом із народом, а лише виявляється протягом його історії. При визначенні основних рис характеру історичних народів Данилевський фактично змішує поняття “народ” і “культурно-історичний тип”, а також робить дуже дискусійні висновки, засновані на дуальних дослідженнях. Російський народ має, думає автор “Росії і Європи”, усі задатки для розвитку всіх сторін людської діяльності, і повинен у недалекому майбутньому скласти основу першого в історії чотирьохосновного культурно-історичного типу.

1. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ