Формування політичної та правової ідеології Древньої Греції в ідеях софістів. Поняття номіналізму та універсалій в поглядах середньовічного філософа В. Оккама. Політичні проекти у філософії епохи Відродження:від Н. Макіавеллі до Т. Гоббса і Дж. Локка.
Софісти - термін, яким у давньогрецькій літературі позначали вчителів мудрості і красномовства, філософів 2-ї пол. Хоча цей термін почали вживати в значенні майстерно що вводить в оману міркування, саме по собі слово "софіст" означало просто "мудрець" і до середини століття не мало ніякого одіозного відтінку. Поява подібних ворогів софістики було повязано, перш за все, з тим, що духу античності було чуже використання "мудрості" як засіб до існування. Таким чином, можна зробити висновок, що багато чого з того, що внесли в суспільство софісти, було абсолютно новим, незвичним і до певної міри шокуючим для людей, і з-за цього багато їх положення відкидалися і оспорівалісь навіть не будучи грунтовно осмисленими. На противагу "стародавнім" філософам, діяльність яких була усунутий від життєвої практики (наприклад, Анаксагор відмовився від великого спадщини ради наукових досліджень[3]), софісти вели активну політичну діяльність.Вільям Оккам, був прихильником прогресивної на той момент часу теорії "двоїстої істини", суть якої полягала в розмежуванні областей філософії і теології. Крім того, Оккам не робив жодних спроб пояснити істини віри за допомогою розуму, навпаки, у своїх творах він говорить про неможливість такого пояснення і про "прозорості" деяких релігійних істин, даних вірі в Одкровенні, що жодним чином не могло влаштовувати служителів церкви. Внаслідок цього Оккам за життя піддавався гонінням з боку служителів церкви, а після його смерті довго існувала заборона на його праці, як єретичні. Навчався Вільям Оккам в Оксфорді, де вивчав спочатку філософію й інші науки з їх офіційного склепіння, а потім - теологію. Після систематичного обстеження праці Оккама "Коментарі до" сентенцію "Петра Ломбардський" папської комісією з шести осіб, до складу якої також входив і Люттерелл, 29 тез роботи були визнані єретичними, 22 були названі помилковими, а кілька названі як не представляють значущості.На відміну від свого сучасника Гвіччіардіні (1483-1540) Макіавеллі не вживав вислову ragione de stato (сутність держави) і не стверджував, що мета виправдовує засоби; скоріше він твердив, що успіх правителя підтверджується вердиктом народу, і йому пробачать вжиття певних заходів, якщо це спричиниться до успіху, оскільки в політиці, де не існує морального суду, судять за результатами. Макіавеллі не ставив моральні стандарти в залежність від політичних, визнаючи, що державцю годиться дотримувати свого слова, жити чесно, а не обманом, і що не лише за християнськими канонами, а й за будь-якими людськими канонами неправильно поводитися з людьми так негуманно, як це робив Філіп Македонський, переселяючи людей з провінції в провінцію. Макіавеллі також не заперечував важливої ролі релігії в державі як чинника, що робить людей добрими й покірними. Однак, ставлячи політиків перед вибором між публічним успіхом та особистим благополуччям, Макіавеллі створює загрозу традиційній моралі. Макіавеллі не ставив моральні стандарти в залежність від політичних, визнаючи, що державцю годиться дотримувати свого слова, жити чесно, а не обманом.
План
ЗМІСТ
1. Логічні докази софістів і їх значення у становленні філософського значення
2. В.Оккам і роль його ідей у середньовічній філософії
3. Політичні проекти у філософії епохи Відродження:від Н.Макавеллі до Т.Гоббса, Дж.Локка
1. Логічні докази софістів і їх значення у становленні філософського значення.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
