Теорія і практика навчання органічної хімії у загальноосвітніх навчальних закладах - Дипломная работа

Теорія і практика навчання органічної хімії у загальноосвітніх навчальних закладах навчання органічний хіміяОдним із пріоритетних напрямів державної політики у сфері освіти в Україні першої чверті ХХІ ст., визначених Національною доктриною розвитку освіти, є постійне підвищення її якості, оновлення змісту й організаційних форм. Модернізація шкільної освіти відбувається на засадах принципів гуманізації, гуманітаризації, диференціації, орієнтації на особистість учня. Освітня парадигма постіндустріального суспільства, суспільства знань, утверджує знання як засіб самореалізації людини в житті. З огляду на це змінюються цілі й завдання освіти, її мотиви, форми, методи, роль педагога. Це повною мірою стосується шкільної хімічної освіти, яка є важливим чинником формування світогляду учня, розвитку його критичного мислення, творчої активності, необхідних для самовизначення особистості, соціальної адаптації, конструктивної суспільної діяльності та гармонійного життя у довкіллі.

Загальнокультурне значення знань про органічні речовини зумовлюється значенням органічної хімії у пізнанні законів природи і в матеріальному житті суспільства. Обєктивно існуючи в техносфері, сучасна людина оточує себе штучно створеними речовинами і матеріалами, що є продуктами хімічного виробництва, заснованого переважно на органічному синтезі. Якщо взяти до уваги хімічну компоненту техносфери та її вплив на біосферу, освоєння цих знань стає чинником виживання в реальних умовах екологічних ризиків. Серед семи пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки в Україні, визначених відповідним Законом України, пять безпосередньо стосуються органічної хімії: фундаментальні дослідження в галузі науки, збереження навколишнього середовища, новітні біотехнології і методи лікування, новітні технології в енергетиці, промисловості та агропромисловому комплексі, нові речовини і матеріали.

Органічна хімія посідає місце важливої і невідємної складової в системі загальної освіти. Вивчення органічних речовин сприяє реалізації мети і завдань курсу хімії. Органічні сполуки є ланкою, що пов?язує уявлення про живу і неживу природу в єдиний ланцюг. На основі знань про ці сполуки розкриваються процеси розвитку в матеріальному світі від найпростіших молекулярних форм до полімерних із притаманними їм функціями, аж до функцій у живому організмі.

Вітчизняна методика навчання органічної хімії має давні традиції, що створювалися зусиллями багатьох визначних учених-хіміків, методистів, учителів, і пройшла шлях від втілення у змісті класичних структурних ідей до понять сучасної квантової органічної хімії, від формування усередненої особистості учня до становлення особистісно зорієнтованого навчання. Упродовж радянського періоду загальні методичні проблеми навчання органічної хімії розроблялися у працях В.Н.Верховського, С.Г.Шаповаленка. Формуванню понять органічної хімії були присвячені праці І.Н.Черткова, С.М.Дроздова, вивченню теоретичних питань - праці Г.І.Шелінського; міжпредметні зв?язки розкриті Д.П.Єригіним; відбором змісту займався Є.Є.Мінченков; методичні основи вивчення теоретичного матеріалу досліджував В.П.Гаркунов; принцип політехнізму розвивала Н.М.Буринська. Найповніше методику вивчення органічних речовин розкрито у працях Л.О.Цвєткова, що вже стали класичними.

У новітній вітчизняній методиці немає завершених комплексних досліджень сучасних проблем навчання органічної хімії. Розроблялися окремі питання, пов?язані з екологічним вихованням засобами органічної хімії (П.В.Самойленко), використанням лекцій і семінарів у навчальному процесі (О.І.Огієнко, Н.І.Мудрик), узагальненням знань з органічної хімії (Ю.В.Ліцман). Дві докторські дисертації з методики хімії, що захищено в незалежній Україні, опосередковано торкаються навчання органічної хімії: дослідження Н.Н.Чайченко - в аспекті формування теоретичних знань учнів, О.Г.Ярошенко - щодо застосування групової форми навчальної діяльності.

На сучасній практиці навчання органічної хімії певною мірою позначається орієнтація на оновлення шкільної освіти, зокрема на її демократизацію, диференціацію та індивідуалізацію. Проте слід визнати, що прогресивні гуманістичні тенденції в сучасній освіті ще не набули адекватного відображення в методиці навчання хімії. Шкільна практика засвідчує значну розбіжність зрослих вимог суспільства до навченості учнів і реальних результатів навчання хімії, умінь самостійно здобувати знання і застосовувати їх у життєвих ситуаціях. Причини цього криються у ще й досі сповідуваній школою філософії освіти, яка орієнтується на шкільну мономодель, авторитарну, репродуктивну систему навчання та знанняцентризм. Перехід до освіти інноваційного, гуманістичного типу потребує усунення цієї суперечності в умовах функціонування різних моделей школи, упровадження профільного навчання. Нагальними є потреби аналізу й узагальнення шкільної практики навчання органічної хімії та розробка теоретичних засад методики з урахуванням сучасних тенденцій модернізації освіти.