Теорії інновацій - Шпаргалка

Становлення та розвиток теорії інноваційФормування теорій інноваційного розвитку розпочалося у другій половині XIX - першій половині XX ст., хоча ще у XVIII ст. шотландець Адам Сміт (1723-1790) у праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" вказував на роль технологічних інновацій у забезпеченні зростання економічної продуктивності. Формування теорій інноваційного розвитку в сучасному вигляді є результатом праці усіх, хто досліджував економічний розвиток суспільства та економіки, у процесі якого було виявлено нерівномірність темпів економічного зростання. коротка характеристика основних теорій, які повязують соціально-економічний розвиток суспільства з науково-технічним прогресом. Вперше ввів термін "інновації", які розглядав як зміни у технології та управлінні, як нові комбінації використання ресурсів. Стало очевидним, що економічне зростання країн великою мірою залежить від інноваційної активності підприємницьких структур, від їх прагнень, зусиль і здатності використовувати у своїй діяльності новітні технології, творчо підходити до визначення способів задоволення потреб споживачів, на основі чого вдосконалювати та оновлювати продукцію, одержуючи вищі доходи і змінюючи ринкові позиції. Саме тому особливого значення при визначенні інноваційної політики набуває визначення сутності інновацій та їх класифікація за окремими критеріями, в тому числі й за рівнем їх впливу на економічне зростання.

Зміст поняття “сучасне” та "інноваційне" підприємство

Сучасне підприємство - це складна відкрита виробничо-господарська і соціальна система, яка:- складається із взаємозалежних частин (виробництв, цехів, дільниць, служб тощо), діяльність яких впливає на кінцевий результат виробництва; - взаємодіє із зовнішнім оточенням, з якого в систему надходять необхідні для виробничої діяльності фактори виробництва (входи) та в якому реалізуються і використовуються результати виробництва (виходи) - продукція, роботи, послуги; - здійснює діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства (зовнішнього середовища системи); - має властивості, що притаманні складним відкритим цілеспрямованим системам: здійснює певні процеси протягом життєвого циклу продукції; реагує на зміну зовнішнього оточення і самостійно забезпечує свій розвиток (володіє властивістю самоорганізації); - має характерне для складних систем поєднання властивостей цілісності та відокремленості, які певним чином впливають на її функціонування та розвиток.

Інноваційне підприємство (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо) - підприємство (обєднання підприємств), що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 відсотків його загального обсягу продукції і (або) послуг.

(ЗАКОН УКРАЇНИ Про інноваційну діяльність (ст.1) м. Київ, 4 липня 2002 року N 40-IV )

Інноваційне підприємство втілює складну сукупність економічних відносин, повязаних із включенням відносин інтелектуальної власності в сферу матеріального виробництва. В загальноісторичному плані становлення інтелектуальної власності повязується з затвердженням авторського та патентного права, які виступають як аналог права капіталістичної власності на засоби виробництва. Адже інтелектуальна власність забезпечує товаровласникові інтелектуального продукту право розпоряджатися своїм товаром на ринку. В подальшому бурхливий розвиток науково-технічної революції, посилення інтеграції науки і виробництва викликав підвищений інтерес науковців і практиків до проблеми інтелектуальної власності, використання інтелектуальних продуктів.

Особливості застосування інжинірингу на підприємстві

Інжиніринг - сфера діяльності, що включає розробку питань створення обєктів промисловості, інфраструктури тощо у формі надання на комерційній основі різних інженерно-консультаційних послуг з використання науково-технічних, технологічних та управлінських розробок. У цьому полягає його відмінність від ліцензійної торгівлі, де обєктом купівлі-продажу є сама технологія в широкому розумінні. Тобто інжиніринг - це опосередкована форма передачі технології, оскільки надаються послуги з використання технологічних та інших науково-технічних розробок. Сторонами контракту при купівлі-продажу інжинірингових послуг виступають замовник і виконавець.

Інжинірингякособливаформавиробничоїдіяльностімаєтакіспецифічніособливості: ^ інжинірингові послуги мають виробничий характер в наслідок того, що вони спрямовані на створення обєктів (як виробничих, так і невиробничих), поліпшення їх використання, збільшення обсягів реалізації продукції тощо;

^ послуги типу «інжиніринг» мають комерційний характер, тобто стають обєктом купівлі-продажу з усіма особливостями та характерними рисами цього процесу;

V інжинірингові послуги втілюються не в матеріальній формі продукту, а в певному корисному ефекті, який може мати матеріальний носій (документи, креслення, розрахунки тощо), а може і не мати матеріального носія (управління процесом будівництва, навчання спеціалістів тощо);

інжинірингові послуги можуть відтворюватися, тобто тиражуватися на відміну від ліцензій і ноу-хау (на ринку інжинірингових послуг діють сотні операторів, що пропонують аналогічні послуги, а ціна на них визначається суспільно-необхідними витратами часу на їх надання). Внаслідок своєї універсальності інжиніринг застосовується при реалізації проектів найрізноманітнішого характеру: науково-дослідних, проектно-будівельних, виробничих, збутових тощо. Однак найбільшого поширення послуги типу «інжиніринг» набули в проектах капітального будівництва, де основною метою є оптимізація інвестицій.

Показники технічного рівня підприємства

Оцінку технічного рівня різногалузевих підприємств треба провадити періодично (один раз на кілька років) у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, які відбивають ступінь технічної оснащеності праці персоналу, рівень прогресивності застосовуваної технології, технічний рівень виробничого устаткування, рівень механізації та автоматизації основного й допоміжного виробництва. Найбільш важливі й типові для всіх підприємств (незалежно від галузевої належності)

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ТЕХНІЧНОГО РІВНЯ ПІДПРИЄМСТВА

Ознаки групування показників Показники

Ступінь технічної оснащеності праці · Фондоозброєність праці · Енергоозброєність праці

Рівень прогресивності технології · Структура технологічних процесів за трудомісткістю · Частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції · Середній вік застосовуваних технологічних процесів · Коефіцієнт використання сировини і матеріалів

Технічний рівень устаткування · Продуктивність (потужність) · Надійність, довговічність · Питома металомісткість · Середній строк експлуатації · Частка прогресивних видів у загальній кількості · Частка технічно та економічно застарілого в загальному парку

Рівень механізації та автоматизації виробництва · Ступінь охоплення робітників механізованого працею · Частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автоматизованих засобів праці

Обєктивність такої оцінки можна забезпечити лише за умови не тільки методично правильного обчислення відповідних показників, а й порівняння їхньої динаміки на даному підприємстві за кілька років, а також порівняння з досягнутим рівнем на інших споріднених підприємствах. Для поглибленої аналітичної оцінки рівня технічного розвитку підприємства, необхідність у проведенні якої, як правило, виникає за розробки спеціальної перспективної програми, треба застосовувати також інші показники, включаючи ті з них, що характеризують галузеві особливості виробництва, а саме: r механоозброєність праці (відношення середньорічної вартості машин та устаткування до кількості робітників у найбільшій зміні);

r коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування;

r коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва (кількість застосовуваних пристроїв, оснастки та інструментів у розрахунку на одну оригінальну деталь кінцевого виробу);

r рівень утилізації відходів виробництва;

r рівень забруднення природного середовища;

r частка екологічно чистої продукції.

Автоматизовані системи управління проектами

На сучасному етапі автоматизація проникає в усі сфери людської діяльності. Те, що автоматизація підприємства - це нагальна потреба, сьогодні ні в кого не викликає сумніву. Підприємства, у яких автоматизація впроваджена ширше, мають перевагу на ринку. Автоматизація підприємства дозволяє максимально скоротити вплив людського фактора на кінцевий результат. Зрозуміло, автоматизація підприємства споконвічно вимагає інвестицій, але за рахунок скорочення витрат на обслуговування й підвищення продуктивності, ці вкладення окупаються. Але автоматизація підприємства не обмежена лише таким процесом, як автоматизація основних для підприємства виробничих циклів, це й автоматизація управлінських процесів.

Так автоматизація підприємства може з успіхом поширюватися й на планування діяльності підприємства. Так ведення контролю за управлінням проектами підприємства може бути покладене на певний програмний продукт підприємства, що дозволяє на основі вихідних даних у загальному алгоритмі й одержувати кінцеву інформацію. Оскільки управління проектами для досліджуваного підприємства є основною сферою надання послуг, ми запропонували автоматизувати саме її.

У першу чергу, системи повинна підтримувати найпростіші функції ведення проектів, тобто дозволяти зберігати дані про кожен проект, включаючи задачі та оплати по проекту. Крім того, повинна бути можливість обєднання виконавців по проектах і завданням.

Основне призначення подібної системи - підтримка проектів і завдань, видача завдань співробітникам і контроль виконання завдань і ходу проекту. Система повинна дозволяти оперативно одержувати інформацію про заплановане й фактично відпрацьованому часі по кожному проекті, кожному завданню в рамках проекту й по кожному виконавці в рамках завдання, а також про поточний стан виконання бюджету як по проекті в цілому, так і по кожному виконавці окремо.

Природно, подібна система повинна мати гнучку систему поділу прав користувачів.

Також ми виділили основні вимоги по системі : розроблювана система має бути клієнт-серверною, не вимагати переобладнання компанії, мати можливість розширюватися на основі цієї системи, бути легкою у користуванні, Забезпечувати захист інформації Діагностика функціонування системи на основі використання стандартних процедур технічних засобів системи, а також аналізу користувачем вихідних форм документів, повинна передбачувати виявлення відхилень від нормального процесу вирішення задач та виявлення порушень в роботі компютерно-технічних засобів, а також програмних помилок, забезпечуючи експлуатаційний персонал відповідними діагностичними повідомленнями.

Розвиток і модернізація системи повинні проводитися шляхом: - уточнення, нарощування чи заміни виконуваних функцій;

- модернізації технічних і програмних засобів по мірі розробки і впровадження нових поколінь компютерів.

Структура і технологія програмного забезпечення системи повинні забезпечити простоту їх модернізації і розвитку, з можливістю збільшення розмірності задач і обсягів інформації, без суттєвих змін модулів управління, алгоритмів вирішення задач, а також можливості реалізації їх на нових ПК.

Персонал, який використовує систему повинен дотримуватися наступних вимог: ? пройти навчання і отримати навички роботи на ПК; ? дотримуватись технологічних інструкцій при роботі з системою в діалоговому режимі;? дотримуватись правил зберігання та копіювання інформації;? дотримуватись техніки безпеки при роботі на ПК.

Вхід в систему повинен здійснюватися через пароль (профіль користувача), відповідно кожен користувач матиме свої обмеження щодо перегляду, змін чи друку інформації

Проблеми фінансування інноваційного розвитку України одним із напрямків державної підтримки є створення умов, які б стимулювали венчурні інвестиції, і на сам перед - це залучення вітчизняних інвесторів у венчурні фонди. Як відомо, в Україні, на відміну від розвинутих країн, венчурними інвесторами не можуть бути приватні особи, пенсійні фонди і страхові компанії. Щоб залучити їх, необхідно забезпечити високий рівень державних гарантій, підвищити вимоги до венчурних фондів - за доходністю і напрямками вкладання коштів. Але це, у свою чергу, ускладнить процес створення цих фондів. Спеціалісти вважають, що на даному етапі розвитку венчурної індустрії акцент треба робити на тому, щоб зацікавити венчурними вкладеннями таких інвесторів, як великі підприємства і банки.

Другий напрямок державної підтримки це стимулювання інноваційної діяльності малих і Середніх підприємств для того, щоб був постійний попит на венчурний капітал. Мова йде про невиконання норм Закону "Про інноваційну діяльність" в частині стимулювання інноваційної діяльності.

Ще одне важливе питання - це спрощена система оподаткування, яка сьогодні практично відмирає, оскільки поява нових законів приводить до постійної її зміни, і не в бік її подальшого спрощення. Наприклад, прийняття закону "Про обовязкове державне пенсійне страхування". Згідно з цим законом, платники єдиного податку зобовязані ще платити внески у Фонд обовязкового державного соціального страхування і Пенсійний фонд. Сьогодні це одна з головних причин відмови багатьох малих підприємств від спрощеної системи і повернення їх до загальної системи оподаткування.

Ще одна проблема повязана з правами інтелектуальної власності. Тут необхідно звернути увагу на підхід, прийнятий у багатьох країнах: держава має страхувати ризики нових інноваційних компаній, але не повинна претендувати на доходи від їх бізнесу. Свої доходи держава отримує за рахунок податків від тих фірм, які створені на базі інновацій. Такий же підхід має відстоюватися і в Україні при розбудові венчурної індустрії: права на результати інтелектуальної діяльності, одержані за рахунок державного фінансування, повинні безоплатно передаватися розробникам - за умови впровадження їх в найкоротший період в економічний оборот на території України.

З іншого боку, необхідно захистити права приватного венчурного інвестора, який оплатив розробку нової ідеї до стадії продукту або прототипу.

Ліквідність інвестицій - дуже болісне питання для венчурного капіталу. Ліквідність інвестицій венчурного капіталу в Україні є ще більш невизначеною через такі причини: по-перше, відсутність ринку IPO; по-друге - відсутність довіри до українських компаній на світових ринках; по-третє - відсутність досвіду придбання компаній крупними українськими підприємствами.

Ця ситуація наглядно простежується в структурах угод, коли інвестування в акціонерний капітал найчастіше замінюється на негарантовані позики, або коли відбувається відхилення від класичного придбання неконтрольного пакету акцій до купівлі контрольного з розрахунком на майбутнього потенційного стратегічного партнера

Інший підхід, викликаний невпевненістю щодо ліквідності українських інвестицій, полягає в тому, що з самого початку має місце співінвестування з майбутнім потенційним стратегічним партнером або пошук технологій для інвестування за рекомендацією партнерів, які можуть стати стратегічними, якщо технологія буде успішною. Причиною цього є проблема так званого "виходу" венчурних інвесторів. Стратегія майбутнього "виходу", як правило, продумується венчурним інвестором завчасно.

Для розвитку цих механізмів "виходу", насамперед, необхідно розвивати фондовий ринок, створити мережу біржових площадок для продажу акцій інноваційних підприємств. Крім того, існує проблема пошуку самого стратегічного інвестора (в ролі якого, як правило, виступають великі промислові виробники), який був би зацікавлений у широкомасштабному тиражуванні наукоємної продукції та освоєнні значимих сегментів ринка.

Фінансування і стимулювання інноваційної діяльності

Найважливіший засіб активізувати інноваційну діяльність - заохотити й дати можливість її реалізувати. В умовах стабільного функціонування економіки обєктивно підвищується роль економічної зацікавленості у результатах своєї праці. Методи економічного стимулювання інноваційної діяльності більш складні в розробці, але зустрічають менший опір при їх застосуванні. У їх основі завжди знаходиться прагнення керівників підприємства використати зацікавленість працюючих у підвищенні свого матеріального добробуту для стимулювання виконання необхідних задач.

У своїй масі стимулюватися повинна якісна, ефективна робота персоналу. Економічне стимулювання робітників на здійснення інноваційної діяльності повинно відбуватися саме через заробітну плату, в тому числі через її змінну частину - преміювання

Конкретна система матеріального стимулювання інноваційної діяльності передбачає економічне обґрунтування преміальних виплат. Найважливішим показником ефективності дії системи матеріального заохочення є співвідношення реально отриманого ефекту від використання певного методу стимулювання й витрат на його проведення. Згідно цього показника ефективною стає система матеріального стимулювання, що дає змогу одержати додатковий ефект, який перевищує за розмірами преміальні виплати. Критерій ефективності можна подати у вигляді рівняння:

де - розмір економічного ефекту, одержаний унаслідок дії системи стимулювання;

- сума виплат персоналу підприємства згідно з системою матеріального стимулювання.

Різниця між цими двома показниками являє собою додатковий абсолютний прибуток підприємства, отриманий унаслідок дії системи матеріального стимулювання. Розрахувати його можна за допомогою рівняння:

де - додатковий абсолютний прибуток підприємства, отриманий унаслідок дії системи матеріального стимулювання.

У кожному конкретному випадку досягнення критерію ефективності системи матеріального стимулювання є результатом економічно обґрунтованого вибору показників, умов і нормативів преміювання [5].

У механізмі стимулювання інноваційної діяльності повинні бути закладені, крім позитивних, і негативні стимули, зокрема фінансові. Останні - це сукупність стимулів штрафного характеру, дія яких спрямована на тих працівників, які з субєктивних причин не підкоряються вимогам організації виробничого і творчого процесу. Негативні стимули, як і позитивні, поділяються на економічні й моральні, що пояснюється необхідністю комплексного впливу на всю сукупність інтересів працівника.

Крім цих заходів державного фінансування в деяких країнах невеликим компаніям виявляється допомога в патентній діяльності. У США, наприклад, за рахунок бюджетних коштів у такий спосіб оплачується до 50% усіх витрат, звязаних з одержанням охоронних документів. Подібні дії є серйозним стимулом - на відповідних фінансових умовах у країні видається 25% усіх патентів. У ряді заходів, що складають державну систему стимулювання винахідництва, важливе місце належить установленню пільгового порядку сплати мита у залежності від важливості винаходу і статусу винахідника. У США діє 50%-ве зниження мита для незалежних винахідників, некомерційних організацій і малих фірм.

Размещено на .ru