Соціальна реабілітація дітей з функціональними обмеженнями та її значення. Законодавча база щодо забезпечення соціального захисту дітей з даними психофізичними можливостями, розгляд методів та визначення труднощів соціально-психологічної роботи.
При низкой оригинальности работы "Технології соціальної реабілітації дітей з обмеженими психофізичними можливостями", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Міністерство освіти і науки України Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» Хмельницький інститут соціальних технологій Соціально-гуманітарний факультет Кафедра соціальної роботи Курсова робота З дисципліни «Теорія соціальної роботи» на тему: «Технології соціальної реабілітації дітей з обмеженими психофізичними можливостями» Виконала студентка групи «Соціальна робота» групи СР-21 Волкова Ірина Сергіївна Науковий керівник: Болкун Тетяна Анатоліївна Хмельницький - 2010 ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ ПСИХОФІЗИЧНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ 1.1 Концептуальний підхід до соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими психофізичними можливостями 1.2 Законодавче забезпечення соціального захисту дітей з обмеженими психофізичними можливостями в Україні 1.3 Зміст реабілітації дітей з обмеженими психофізичними можливостями РОЗДІЛ 2. ПРОГРАМА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ ПСИХОФІЗИЧНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ 2.1 Методи соціально-психологічної реабілітації дітей з обмеженими психофізичними можливостями 2.2 Труднощі соціально-психологічної реабілітації дітей з обмеженими психофізичними можливостями ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ВСТУП Актуальність. Важливе місце у підготовці дітей - інвалідів до інтеграції в соціальне середовище займають питання їх соціальної реабілітації. Соціокультурна трансформація сучасного українського суспільства тісно пов’язана з розширенням сфери соціальної політики, одним із пріоритетів якої є забезпечення повноцінного функціонування суспільства, яке неможливе без створення умов для самореалізації кожної окремої людини. Соціальна реабілітація різних груп клієнтів соціальної роботи має різну сутність. Так, в країні протягом тривалого часу формується державна система соціальної підтримки таких дітей, яка організаційно розподілилася між Міністерством освіти і науки України, Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством праці та соціальної політики України, Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту. Згідно з цим необхідно вирішувати: - проблеми дитини: підтримка фізичного здоровя, формування особистості, забезпечення емоційної підтримки, навчання, задоволення соціальних потреб; - проблеми сімї: забезпечення фінансової підтримки, житлові умови, навички догляду та навчання дитини, вирішення емоційних проблем, подолання соціальної ізоляції; - проблеми професіоналів: медики (профілактика та підтримка здоровя), педагоги та психологи (розробка та впровадження спеціальних методів освіти та виховання дітей та батьків), соціальні працівники (забезпечення допомоги, інформування про ресурси, сімейна та групова робота, захист інтересів дітей та сім?ї, інтеграція зусиль професіоналів), інженери та виробники (розробка та виготовлення спеціальних засобів для підтримки ефективної життєдіяльності та навчання дітей, створення спеціальних робочих місць), юристи, представники законодавчої та виконавчої влади (створення та впровадження відповідної системи захисту прав та обовязків інвалідів та їх сімей); - проблема суспільства - зміна ставлення до інвалідів та сімей з дітьми-інвалідами; - проблеми фізичного середовища: зменшення впливів, що зашкоджують здоровю та життєдіяльності людини, створення дружнього для інвалідів простору. Вибір методів соціально-педагогічної допомоги залежить від ряду взаємоповязаних і взаємообумовлених соціально-психологічних, фізіологічних та соціокультурних факторів: категорії функціонального обмеження і обмеження життєдіяльності дитини; віку дитини; її зовнішнього вигляду (наявності дефекту зовнішності); психофізичних можливостей дитини; реакції батьків на інвалідність дитини, динаміки інвалідності; реакції найближчого оточення (родичів, друзів, колег по роботі, сусідів) на інвалідність дитини; віку батьків, їхньої емоційної зрілості; віросповідання батьків; соціокультурного і соціоекономічного статусу сімї; наявності в сімї інших дітей (інвалідів чи не інвалідів); місця проживання та інфраструктури (місто, сільська місцевість, багатоповерховий будинок тощо); наявності соціальної служби для надання соціальних послуг. Головним серед цих документів є Декларація про права інвалідів, прийнята Генеральною асамблеєю ООН у грудні 1971 року, в якій говориться, що: - Держави-учасниці визначають, що неповноцінна в розумовому чи фізичному плані дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють її впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства; - Держави-учасниці визначають право неповноцінної дитини на особливу турботу, заохочують і забезпечують надання, за умови наявності ресурсів, дитині, яка має на це право, і відповідальному за турботу про неї, допомогу, про яку подано прохання і яка відповідає стану дитини та становищу її батьків чи інших осіб, що забезпечують турботу про дитину; - Держави-учасниці мають право на обмін інформацією, включаючи й інформації про методи реабілітації, що дозволяють всім державам, і Україні в тому числі, поліпшити
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
